top of page
  • Lyudmyla Pustelnyk

Візит Зеленського до США: трибуна і за лаштунками


Президент України виступив у Конгресі, його вітали стоячими оваціями, часто. І про те, чого не повідомляють громадськості про поїздку нашого очільника до США.


Моє враження: десь посередині між на "трійку" й "четвірку", та не "на відмінно" як на історичну промову лідера воюючої країни. Їй дуже бракувало конкретики, коли йшлося про потреби України. Виглядало, що Зеленський вдома "попрацював над помилками", бо цього разу утримався від одверто вимогливих інтонацій. Не те, що раніше, коли виходив на високі трибуни. Вже не згадуючи про школярське водіння пальцем по папері з роздруківкою спічу, аж надто помітне в кадрі. Попри те, що був належно високим емоційний градус виступу - це, мабуть, єдине, що "на п'ять".


Як такий собі "випадковий" ляпас сприймалося представлення гостя спікеркою Ненсі Пелосі. Вжила хамського артиклю перед назвою нашої країни: "President of t h e Ukraine Volodymyr Zelenskyi". Ще один "ляпас" – чийсь дурнуватий регіт у залі, коли говорив про артилерію, яка в нас є, але її насправді дуже не досить. У цю хвилину доволі гучно пролунав цинічний сміх. Когось з сенаторів, бачте, розвеселило.


Що сказав Зеленський у Конгресі:


Почав з реверансів у бік колективного Заходу: "США і Європа вже перемогли у цій війні за уми людей світу". Майже одразу перейшов у наступ: "Не варто розраховувати, що океан між Америкою, іншими країнами і старим світом відокремить її від війни. Її не можна заморожувати чи відкласти. Та, що на території України – це за майбутнє, в якому житимуть наші діти та діти їхніх дітей".


Проводив історичні паралелі між американськими солдатами, які свого часу воювали за свободу у переддень Різдва, і українцями, які сьогодні зустрічають свято на передовій. Порівнював битву за Бахмут із Саратогою.


Відео виступу:



Далі тезами: "росіяни матимуть шанс лише тоді, коли переможуть кремль у власних мізках. Але наївно сподіватися кроків назустріч миру від росії, їй подобається бути країною-терористом".


"Іран та росія – терористи разом у геноциді українців. Лише питання часу, коли нападуть на інших, нам разом потрібно зупинити їх вже і сьогодні".


"Американським солдатам не потрібно за нас воювати. Це успішно роблять наші вояки, які, запевняю, можуть чудово керувати американськими літаками й танками. Ви можете наблизити нашу перемогу".


"Дякуємо за фінансову допомогу. Ваші гроші – не доброчинність, а інвестиція в безпеку, яку ми використовуємо щонайбільш відповідально".


"Це справді у ваших силах – притягти до відповідальності воєнних злочинців, які розв’язали цю війну. Давайте це зробимо. Щоб було торжество справедливості, покарані винні, виплачені компенсації. Щоб увесь світ побачив: Сполучені Штати тут присутні".


"Скоро Різдво, наше буде при свічках, але не тому, що це романтично. Щоби не робив агресор, ми все одно відсвяткуємо і сядемо до святвечірнього столу. Ми прагнемо лише Перемоги".


Закінчив виступ словами "Слава Україні!" і передав Пелосі наш національний прапор з автографами бійців з Бахмута.


Тепер про те, чому поїхав до США і чому саме зараз? На тлі, по суті, стагнації на фронті, запеклих боїв за Бахмут, українських міст без світла і тепла, прогнозів про ще одне повномасштабне вторгнення рф, відкриття другого фронту з білорусі та вашингтонських обіцянок замість зброї. Щоб "подякувати американському народу" (Зеленський), не конче аж літати за океан. Відеоконференцій теж ніхто не скасовував, тож балачки про "символізм зустрічі лідерів" залишимо на совісті спічрайтерів. Те, що до неї не має жодного відношення, але, дуже ймовірно, є справжньою причиною візиту:



1.Зеленського "ламатимуть" на перемовини з рф. На це вказує не лише риторика Байдена, що "росія цю війну не виграє". Гм, а чому б не сказати, що "обов’язково програє"? Та інші репліки, недоречно напівжартівливі – "цей хлопець путін", "цей хлопець Зеленський" – ніби йдеться не про найстрахітливішу війну, а щось не надто серйозне. Добре, спишемо на прояви старечої деменції американського президента.


Так само спишемо на ліберальну "традицію" "і нашим, і вашим" недавню публікацію у продемократичній The Washington Post, що "воювати Україні за Крим – це війну лише затягувати". Іншими словами – не тратьте, куме, сили, віддайте загарбникам півострів, якщо хочете війну припинити.


Гаразд, все це справи інформаційні, отже – вторинні. Але паралельно з поїздкою українського президента до США відбулася інша – дмітрія мєдвєдєва до Пекіна. Там зустрівся з Сі Дзінь Піном, про чию участь в "українському питанні" відомо надто добре. Це саме він ще на початку війни переконав Байдена не передавати Києву радянські літаки "Міг-29", які готова була виділити Польща. Сі давно грає на користь рф, цього не приховує, і напередодні теж висловлювався "про необхідність переговорів". Жоден не секрет, що з Джо обмінюються регулярними телефонними дзвінками "не для преси". З одночасними тупаннями ніжками одне на одного для загалу. Висновок: Джо не просто озвучує Володимиру "китайську пропозицію миру", а висуває умови, аби той не зміг на неї не пристати.


2. Скажімо, такі: погоджуйся, якщо хочеш важкої зброї, потрібної на фронті ще позавчора. Цинічні ігри Вашингтона навколо ЗРК "Patriot" – "даємо, ні, не даємо, ок, дамо, та аж єдину батарею" вважайте наочним прикладом, як можна тримати Київ на короткому повідку. Врешті, Байденові слова, що "ми працюємо, аби надати вам більше "Patriot’ів" "у перекладі" людською мовою можуть означати тільки одне: будемо й надалі годувати обіцянками і балачками про "підтримку українського народу", якщо не пообіцяєш суттєвих поступок. Звичайно, це будуть непублічні обіцянки чи домовленості, про них, якщо й довідаємося, то дуже неодразу. Тим часом, The Washington Post’и та їм подібні будуть поволі готувати громадську думку.



То вже інше питання, що цинізм господарів Білого дому таки справді не має меж: війні в Україні скоро виповниться вже рік – рік! – а в США лише "будуть працювати", щоб надати нам більше ЗРК. Якими нашим фахівцям ще належить навчитися керувати, а це кілька місяців. Так само лише вирішують, коли (і чи взагалі) передати ATACMS.


3. Або такий варіант: зброю все ж нададуть, швидшими темпами, ніж досі, і не дитячими порціями. Не тому, що, нарешті, перейнялися долею українців, а побоюючись, що війна вихлюпнеться на територію країн НАТО. Тож краще покінчити зі звіром руками українців. Яким після перемоги ще доведеться розраховуватися за надану допомогу. Це можуть бути нові 'реформи" на ринку землі, якісь суперпільгові умови для великих західних корпорацій для придбання наших вцілілих стратегічних об’єктів, "адаптація" законодавства у відповідності до ЄС, вона ж – суттєві поступки у питаннях суб’єктності України тощо.


4. Ще одна причина виклику Зеленського до Вашингтона, яка дуже "не для преси": в січні 2023го починає працювати оновлений Конгрес, в якому республіканців - таки більше. Вони вже пообіцяли гучні розслідування корупційної діяльності родини Байденів, у т.ч. в Україні (сумнозвісна "Бурізма"). Сумнівно, що обійшлося без обговорення цієї теми між другом Джо і другом Володимиром під час зустрічі за зачиненими дверима.


5. Нарешті, запитання, які без відповідей:


Навіщо до Вашингтона разом із Зеленським полетів А.Єрмак? Він яким боком до міжнародного візиту, коли навіть посадою керівника офісу президента продиктовано, що мав би залишитися вдома "на господарстві"?


Чому тему ленд лізу, який давно підписаний і мав би вже працювати, як годинник, не піднімали під час зустрічі двох президентів? Чи, може, я щось пропустила?



Людмила Пустельник, Global Village Home


Фото: https://cnn.com



260 views0 comments
bottom of page