• Lyudmyla Pustelnyk

Війна як апофеоз культури споживацтва



Моя бабуся, та, що полька, казала: «Як хочеться пса вдарити, палицю знайдеш». Це про те, що стурбованість найкращa, коли вгаратати скаженому поперек хребта.


Ще одна бабуся, українка, любила підсумувати чиїсь потуги видати бажане за дійсне, або намагання побачити те, чого й близько нема: «Не шукай на гівні сметани!».


Геополітично бабусі Ванда і Марія наче у воду дивилися. «Партнери» України давно могли б вгамувати кремлівського пса, але не поспішають. Тож нема нам ні літаків, які Польщі заборонив давати бідон недолугий, ні ППО, ні закритого неба. Навіть символічного, фільчиної грамоти, членства в ЄС – і того катма.


Смерть, кров, руйнування – є. Поки лицемірні потвори спостерігають з-за свого НАТОвського паркана. І потирають липкі від страху перед орками рученята: ага, українські біолаби зі зброєю – щось там таки було! Розганяють тему по єврошльондроЗМІ. Американські, як бачу, й собі зраділи – от і добре, що наші Джонні і Біли не поїдуть за Київ воювати! Повірили черговому брехливому гавканню, іншими словами – знайшли на гівні сметану. Смакує вам?


Можемо скільки завгодно обурюватися подвійно-потрійно-Іудівським стандартам Заходу. Риторично запитувати, скільки ще українських дітей мають загинути від «братніх» ерефівських обстрілів, поки ви там чухаєтеся? Надіятися невідомо, на що. Їх нічим не розчулиш, і пора нам зрозуміти – тієї допомоги, якої просимо, навряд чи дочекаємося.


Йдеться не лише про закулісні міжнародні договірняки, давно прийняті рішення "злити Україну" тощо. Справа, як на мене, в іншому: ми переживаємо апофеоз культури споживацтва, виплеканої західною цивілізацією. У неї природа така – захмарний егоїзм, помножений на апетит жерти чуже. Зате на власне – хухати, це називається "євроцінності".


"Добре чужою сракою горіхи товкти," – як сказала би бабуся Марія.


Тому в нас – лисі Карпати, в них – меблі ІКЕА з нашої деревини. А спробуйте десь в Австрії чи Швейцарії хоч гілку зламати! Ні, ні, як можна, вони ж бережуть природу!

Тому у нас затуляють собою світ від молоху русміра, а в них – гарантовано нічого не варті для нас гарантії. Не треба й заїкатися, щоб поруч на війні стали якийсь Хорхе чи Франсуа. Ні, ні, як можна – адже це найвища цінність, життя європейського громадянина!


Апофеоз споживацтва в розпалі, байдуже перетравлюють вже не карпатські ліси, основний ресурс – українські життя.


Європо, Америко, світе – запам’ятайте себе такими, якими ви поки що є, ситими й задоволеними життям. Завдяки мужній боротьбі українців, жертовній також і за вас. Україна – не вперше в історії! – стала вашим живим щитом. Тож споглядайте собі гламурних дівуль на паризьких подіумах, відригуйте, хильнувши пива у Мюнхені, трахайтеся в амстердамських борделях, жеріть бургери у Нью-Йорку. А в неділеньку святую, як порядним християнам належить, почимчикуєте на службу Божу до церкви – помолитися за мир в Україні. Бо чим ви ще можете нам допомогти, немічні бідономакроношольци?


Цинічна сволота впивається своїм апофеозом споживацтва. Не вибачте мою французьку, я навмисне; а за кульмінацією, апофеозом, як ми знаємо, обов’язково й гарантовано прийде занепад – закон діалектики. Він же гаплик їм.


До біса вони, і ЄС, і НАТО, й Вашингтон. Забудьте, давно неактуальні, безглузді, непотрібні. Чогось в них шукати Україні – це, як на гівні сметани. В нас, на щастя, інші цінності, яких їм, зажертим, ніколи не зрозуміти. І саме тому перемога та інше майбутнє – за нами.


А за ними – що? Гм... Хіба це має значення?



Людмила Пустельник, Global Village Home


Фото: https://uainfo.org/

58 views0 comments