top of page
  • Writer's pictureLyudmyla Pustelnyk

День загарбника



Чи не любите Ви 23те, як ненавиджу його я?


Не лише тому, що в Галичині історії про безчинства червоної армії передавалися поколіннями. Нелюбити вчила радянська школа своєю дебільною традицією "поздоровляти наших хлопчиків". З днем, до якого вони, на щастя, не мали жодного стосунку. Бо не могли бути воєнними злочинцями, на честь яких вигадали "свято". Так само, як ще не стали чоловіками завдяки шмаркатому вікові.


Але на 23тє дівчат зобов’язували дарувати їм якусь фігню. (Ті, відповідно, нам щось купували на 8ме березня). В молодших класах ще півбіди, можна було відбутися іграшкою і цукерками. В старших – проблема. Бо спробуй вгадати захоплення прищавого однолітка, з яким навіть не спілкуєшся, але саме тобі його "приписали". Відмінників і хлопців, які не матюкалися, розбирали, мов гарячі пиріжки. Хто не встигли їх "застовбити", отримували хронічного двієчника чи бешкетника. Для нього теж належало нашкрябати вітання на листівці з рум’яною пикою червоноармійця: "Дорогий Такий-то! (дзуськи "дорогий" – ти мені взагалі по барабану, як і я тобі, врешті – Л.П.) Поздоровляю тебе з днем 23 лютого. Бажаю тобі успіхів у навчанні (бо якого біса ще можна було побажати підліткові?! – Л.П.) і всього найкращого. Така-то".


Плюс хронічний дефіцит в ссср. Асортимент подарунків невибагливий, як російська пропаганда – книжки радянських, переважно, авторів, яких принципово не читали навіть ті, хто їх написали. Дюма, Майн Ріда чи Фенімора Купер дулі знайдеш в тогочасних книгарнях.


Ще можна було купити набір "конструктор»", комуністичний аналог сучасного лего, який загрозливо брязкав у коробці металевими деталями й шурупами. Старшокласникам презентували "дікалон", як-от відносно несмердючий "Алєко" з фото засмаглого кавказця на етикетці. Вручати дешеві бренди штибу "рускій лєс" чи "Шіпр" вважалося западлом і мовчазним виявом презирства до обдарованого.


Без драми рідко обходилося. Заможніші батьки спонсорували багатші подарунки, відтак вмикалася колективна жаба отримувачів дешевого непотребу до щасливців, обдарованих чимось коштовнішим і бажаним. Радянська школа вміла прищепити класову різницю.


Десь за рік перед випуском наша вчителька Ярослава Володимирівна вирішила покласти край соціальній нерівності: дівчата, скинувшись однаковими сумами, купили хлопцям теж усе однакове. Дурню – нудні книжечки й безглузді сувеніри. Через два тижні навесні однокласники помстилися ляльками в немовлячих повзунках з імбецильними поглядами пластикових очей. В них відбивалася вся безнадія радянського легпрому і неформального "дня мушшін" в ссср.


Власне, статева приналежність залишалася єдиним справді шанованим елементом 23го. Тож в одній середній школі нашого міста старшокласниці надумали відсвяткувати по-дорослому – в когось на хаті накрили поляну «для пацанів», накришили салатів і ковбаси. Забава вдалася – бухло, музон, танці-обійманці, місцями перший секс. Наступного дня – проза життя. Про "празник" дізналися вчителі, їх шокувала алкогольна складова вечірки. Тягання батьків до школи "на розмову", комсомольські збори з рішучим засудженням негідної поведінки святкувальників, що "спаплюжили (хоч тоді казали "опошлили" – Л.П.) знаменну дату»".


Маразм маразмом багатів. Цей "день армії", ворожої, загарбницької, в Україні відзначали ще довго, навіть після 2014го. Бо радянська освіта в’їлася ним під шкіру багатьом. Сила ідіотської звички та комплексів – рабського, меншовартості, тупого мавпування сусідів.


Після 24.02.2022го "свято" в нас сконало остаточно. Як це обов’язково й незабаром зроблять чимало з тих, кому воно все ще "дєнь защітніка отєчєства".

23тє - фе!!! ("враля").



Людмила Пустельник, Global Village Home



0 comments

Comentarios


bottom of page