Улюблений напій може бадьорити не тільки на смак, але й милувати око теплотою барв і вибагливістю ліній. Журналістка Анна Блаженко розповідає про Ірину Гладун, художницю з Тернопільщини.
Чому дівчина із села Крогулець Васильковецької громади на Гусятинщині віддає перевагу власне петриківському розпису? – запитаєте. Передусім, ьо це часточка нашої національної автентичності. А ще через те, що прагне, аби традиційне українське мистецтво не загубилося в сучасному світі.
Хоча визначальною у своїй творчості власне цю грань не вважає, на цьому відразу наголошує в нашій розмові. Адже, зауважує, петриківський розпис – то традиційно широка гама кольорів, а тут їх негусто: кава ж! І все ж крок за кроком (радше – слово за словом) переходимо до того, що в техніці малювання кавою мисткиня експериментує: то додає краплю вина, то дещицю кориці. Так більшає перелік відтінків.
Малює п. Ірина давно. Розповідає, що це в неї у генах – від покійного батька, професійного художника, що створював картини та ікони для сільського храму і помер в молодому віці, в 32 роки. Їй було всього вісім. Та твердо вирішила продовжувати батьків фах. І вже тоді бралася за олівець. Згодом вступила до Теребовлянського фахового коледжу культури і мистецтв, а відтак – Дрогобицького педагогічного університету, де здобула спеціальність вчителя образотворчого мистецтва.
Ось тут – стоп! На моє запитання, чи вже десь виставлялася зі своїм доробком або ж має намір це зробити, співрозмовниця відповідає, що наразі вважає себе радше вчителем, а не художницею. Мовляв, до цього реноме вона ще прямує, поки що в дорозі. Бо є чого досягати й чому вчитися. Тобто – самовдосконалюватися. І це, мабуть, найкраща риса для митця, який прагне розвитку.
У кавовому живописі вправляється п’ять років – до того в пріоритеті були фарби. Освоювати новий вид не мала наміру – все сталося спонтанно, сказати б – навіть випадково, коли ненароком пролилася кава. А око художниці угледіло в тій плямі обриси пташки. До слова, "пташина" тема превалює в роботах Ірини Гладун. Надто – кури, їх називає "українськими фламінго". Напівжартом пояснює, що це ще й, мабуть, через те, що живе в селі.
Тим часом, міський стиль проявляється в її роботах з присвятою архітектурі містечка Копичинці – в тамтешньому будинку дитячої та юнацької творчості вона й працює. Навчає творчому баченню дітей і влаштовує майстер-класи з кавового живопису для дорослих, вважаючи, що для цього не потрібна спеціальна художня освіта – лише бажання. Каже, що означення "дівчина, яка малює кавою" вже міцно "приклеїлось" до неї.
Ще пані Ірина розмальовує кавою імбирні пряники, декорує паски та новорічні кульки. То, так би мовити, – їстівне полотно. І часто-густо такі роботи призначені для десятирічної доньки. Цікавлюся, чи та не перейняла й собі гени матері, "заряджені" творчістю? Адже в п. Ірини такий потяг проявився ще раніше.
"Єва теж береться за живопис, – розповідає мисткиня. – Вже відчуває кольори, відтінки значно потужніше, ніж я в її віці". І додає, що мистецькі гени, мабуть, "прокинулися" і в її сестри, юристки за спеціальністю, яка нині, перебуваючи в Іспанії, залюбки творить новорічні віночки, виготовляє ляльки.
– Мене вже підсвідомо тягне до типових "кавових" кольорів, – зазначає художниця. – Як починаю малювати – переважає коричневий колір. Недавно оздоблювала колезі по роботі футболку – віддала перевагу власне таким.Сходимося в думці, що то вже, мабуть, бренд "дівчини, яка малює кавою".
Анна Блаженко, м. Чортків
Фото: Іринa Гладун
Comments