top of page
  • Writer's pictureLyudmyla Pustelnyk

Крадені ласощі

Updated: Feb 9



Торт "москва" - насправді "позичений" росіянами "Київський". "Пражскій" - віденський "Захер". "Наполеон" - французький "millefeuille". Хто загарбують чужі землі, історію й культуру, тим більше не перейматимуться  крадіжкою кондитерських виробів.


–  Нада же! Наш родной "пражский" тортік  нєхарошім словом називают! Гы-гы-гы! – Дві російськомовні жінки за сусіднім столиком кав’ярні просто неба у Зальцбурзі наминали класичний австрійський "Захер". Діло було років надцять тому, і ще тоді  звична російська практика називати чуже власним, взагалі-то, не здивувала. Хто загарбують чужі землі, історію й культуру, тим більше не перейматимуться  крадіжкою кондитерських виробів.


Бренд "Захер" росіянам, мабуть, нагадував популярне запитання жителів чеської столиці – мовляв, чого ви тут? – коли російські танки топили в крові "празьку весну" 1968 року. Далі стався  "дивовижний збіг" – саме 1960ті російські ресурси вказують часом народження "свого" торта "Прага". "Авторство" приписують директорові московського кондитерського цеху Владіміру Гуральніку, "перейняв" у делегації колег з Чехії. Ті, на свою голову, їздили до москви ділитися досвідом. Гуральнік додав до класики крем на основі згущівки, відтак "чесно" збирався  запатентувати як "власний" твір. Не судилося, але не тому, що тупнуло ногою комуністичне начальство – "не кради!". Просто в ссср не видавали патентів на кулінарні рецепти.


Чуже солодке Гуральнікові засмакувало, і незабаром на московських прилавках з’явився торт "птічьє молоко", або ж збільшена репліка легендарних варшавських цукерок "ptasie mleczko". Полите шоколадом ніжне молочне суфле виготовляв польський кондитер Ян Ведель. Сьогодні всесвітньо відома фабрика його імені. Тим часом, Владімір "на основі" зметикував випічку, а радянську версію цукерок почали штампувати на кондитерській фабриці владівостока.


Теж чхати хотіли на авторське право, допіру в 1990х отримали від поляків дозвіл запатентувати російський бренд. Перші версії солодощів на території ссср  від варшавських відрізнялися "гумовою" консистенцією начинки, в ній застрягали зуби. Фанерної товщини шоколадна глазур і собі тішила стоматологів, додавала їм роботи.


Взагалі, ласощі, якими годував посполитих харчопром, часто мали небагато спільного з рецептами і вимогами "гостів" ("государствєнних стандартов") – на те й ерзац. У "празький" замість лікеру "Бенедиктин" і коньяку заливали дешевий спиртовий шмурдяк, есенцію. Чи й зовсім нічого. А скільки тонн маргарину спожили радянські люди в "масляних" кремах тістечок – не злічити. На стіл партійної верхівки, зрозуміло, харчовий непотріб не потрапляв, там жерли кулінарію лише з натуральних складників.



Але ж не "Прагу" і "Пташине молоко" єдині крали росіяни в європейців! Hаприкінці 1950х тупо потягли вітчизняний  "Київський" шедевр, від першого слова рецепта й до останньої крихти. Назвали сподівано хамськи, "москвою". Бо якесь кремлівське мурло, скуштувавши торта в нашій столиці, забажало мати "кандітєрскій сімвол страни" в себе під боком.  Фабриці ім. Карла Маркса, що пізніше стала парафією не святого Петра-"рошена",  наказали надіслати рецепт. Передбачалося, що "москву", разом з однойменними різкого запаху парфумами, будуть розбирати на сувеніри іноземці. Вони ж все одно везли додому "Київський", "москва" не зайшла. Може, й тому, що відлякував криваво червоний дизайн торта.


Якщо копнути глибше, то традиція солодкої випічки – не примітивної, складнішої рецептури –  в росії прижилася допіру у 18му сторіччі. Це коли тамтешні жителі, хто багатші й ближчі до царського двору, познайомилися з таким чужоземним винаходом, як "піроженоє". Перші кондитерські, де тістечка можна було замовити, зметикували відкрити підприємливі німці, італійці та французи. Перед тим місцеві з ласощів знали хіба що "подовиє пірогі", калачі з  білішого борошна і варення з ягід. Приготоване з медом, цукор був дорогим і теж ласощами, коштовними.


Торти вважалися бозна яким делікатесом аж до середини 20го сторіччя. Настільки, що більшість російських вояків, вперше побачивши їх в окупованому Львові у 1939му, обпихалися "здєшнімі пляцкамі" аж до проблем зі шлунком.


На цю тему не бракує анекдотів і спогадів галичан. Як-от, коли в Луцьку, наступного дня після приходу червоноармійців, їхній політрук наказав зібрати на площі місцевих, щоб повідомити про переваги життя в ссср. "В странє савєтов каждий может піть чай с сахаром. Ето такіє мєлкіє бєлиє крісталли, растворяюцца в водє, асобєнна, гарячєй". Регіт у відповідь.


Або ж як "визволителі" їли вкриті медом фабричні стрічки для мух – думали, що це "висячі цукерки". Чи як знайомили зі своїми автентичними "піроженимі" – посипаючи цукром шматок хліба, змочений водою. В "дольче віта", "солодкого життя", на російських теренах історично складалося важко.


Зате із крадіжкою чужого – легко. В 1912му на честь сторіччя Бородінської битви в москві "винайшли" торт "Наполеон". Який насправді – класичний французький "millefeuille", "1000 листів" дуже тонкого тіста, перекладеного ванільно-вершковим коемом. Казати правду, дивно, що французи, яким поняття авторського права ніяк не чуже, досі не висловили з приводу хоч трохи серйозних претензій.


Добре, хоч сьогоднішня солодка індустрія рф дивує креативом. На першому фото вшорі - виріб кондитеської фабрики "алтуфьєво", торт "кровавиє мозгі", до Геловіна старалися. Еге ж, "смачного"!


Людмила Пустельник, Global Village Home


0 comments

Comments


bottom of page