Верхи на коні, прив’язаного – помста чоловіка звабленої дружини. Пікантно ганебне з біографії майбутнього гетьмана. Щоправда, має небагато спільного з тим, як могло бути насправді. Коли взагалі та спільність є, аналізуємо міфотворчість.
Суперники
Класика легковажної барокової доби, анекдот, як вельможа-рогоносець позбиткувався з інтимного приятеля своєї невірної половини, Івана Мазепи. Не оспівав у образотворчому мистецтві та популярній літературі тільки лінивий, від Вольтера до Словацького, Гюго і Байрона. Останній сюжет романтизував щонайбільше, на те й цілий напрямок в англійському красному письменстві, романтизмі. В ХХ, а надто, в ХХІ сторіччях тему залюбки підхопила російська пропаганда, з притаманними їй інтонаціями, зрозуміло, якими. І низка українських ресурсів, що претендують на статус знавців старовини. Ще б пак, середньовічна еротика у виконанні однієї з культових постатей нашої історії! Ніщо людське, мовляв, йому не чуже, гріх не скористатися, хайп – “важнєйшеє із іскуств”.
Проте, ні перші, ні другі, ні треті не перейнялися джерелами анекдота – всього двома, по суті, які були створені ще за життя учасників. Одне написане анонімним автором, “Спогади часів панування Августа ІІ” (1696-1728), друге, відоміше, “Мемуари” Я. Пасека – вельми сумнівне. Бо з цілою колекцією обтяжливих обставин: тут вам і старі-добрі класова та етнічна ненависть, і банальна заздрість неуспішного кар’єриста, і хронологічні та інші невідповідності, врешті, доволі скандальна особистість автора оповідки про “голого Мазепу”.
Розпочалася вона із давньої ворожнечі двох соратників польського короля Яна Казимира. Перший – збіднілий амбітний шляхтич Ян Хризостом Пасек. Відзначився у кількох воєнних кампаніях, небезталанний, але вперто не щастило, в особистому теж. Замолоду зіпсував собі імідж відмовою одружитися з данською дворянкою (Eleanor of Croes Dyvarne, як пишуть про неї у Вікіпедії). Вже збирався, було, залишитися на батьківщині нареченої, але раптом її покинув перед самим весіллям. Чому так вчинив, невідомо. В Данії Пасек опинився разом з військом воєводи Чарнецького, в розпал шведсько-польської Північної війни. Данці – союзники Речі Посполитої, разом штурмували фортецю Колдінус.
Не взяти шлюб з достойною дамою після домовленості про нього – не лише смертельна образа їй, але й масна пляма на собі, коханому. Про це Пасекові за нагоди охоче нагадували світські пліткарі. Репутаційні втрати виявилися настільки відчутними, що через три роки після Колдінуса Ян був змушений піти на прощу до Ченстохови, відомої католицької святині. Там отримав прощення церкви за минуле данське свинство.
За сумісництвом – ренесансовий варшавський блогер, писав уїдливі віршовані куплети про сучасників і прозові реляції з власного та життя монаршої родини, видав їх книжкою “Мемуари”. Прикметна риса спогадів – головний герой, тобто, автор постає на сторінках лицарем без страху й докору, ще й дотепником. Решта персонажів, серед них і дружина короля Людвіка-Марія – часто кумедні, навіть недолугі. Середньовічна белетристика збагатилася своєрідним недо“Декамероном“ .
Другий учасник конфлікту – паж короля Іван Мазепа. Точніше, теж Ян – саме у польський свій період. Стовідстотковий блискучий мажор з родини олігарха, добре освічений. Вродливий, харизматичний. Швидко стає довіреною особою Яна Казимира, виконує дипломатичні доручення – милість, яку Пасек даремно намагався заслужити роками. Перейшов дорогу “недавно ошляхетний козак з України” – так, не приховуючи гіркоти, Пасек характеризує конкурента в “Мемуарах”. Остаточно стали ворогами після того, як Мазепа, запідозривши тезку у державній зраді, повідомив про це Яна Казимира.
Коли стисло – командування коронних військ Польщі, обурене затримкою виплат з держказни, сформувало проти монарха союз, відомий як “конфедерація”. Мазепа вважав, що Пасек передає листи від конфедератів, шляхтича взяли під варту. На суді застосував усе своє красномовство і переконав, що невинуватий. Відпустили, повернули на службу. Вчорашній арештант розповідав, що король у якості компенсації виплатив йому 100 золотих дукатів і попросив пробачення.
Щодо грошей – припустимо, хоч сума для тих часів величезна, а в казні, нагадаю, порожньо. За півдуката можна було купити половину туші вола. Щодо вибачень – на совісті автора, бо надто різні вагові категорії не останнього в Європі монарха і дрібного провінційного дворянина. Навіть з урахуванням численних свідчень, що Ян Казимир був схильним до меланхолії і сумнівів у власних силах. Вони ж, в кінцевому рахунку, привели його до зречення від престолу десятиріччями пізніше.
Та повернемося до двох Янів. Після суду Пасек і Мазепа часто бачилися по роботі на монарха. Траплялося, пиячили разом у спільних компаніях. Не минали можливості обмінятися кпинами. Одна з них просто в королівських покоях закінчилася бійкою. Хто кому врізав першим, годі знати, Пасек писав, що вдарив суперника по губах. Обоє тут же схопилися за шаблі, але до поєдинку не дійшло – розійняли придворні. А потім – знову ж таки, коли вірити Пасекові – сталася пригода, що закарбувала за Іваном славу Дон Жуана і мало не коштувала йому життя.
Пані Фалібовська
Мазепа – типовий представник куртуазної епохи серенад і адюльтерів. В т.ч., із заміжніми. Далебі не єдина пасія – дружина сусіда-шляхтича з Волині Станіслава Фалібовського. (В інших джерелах – Фальбовського або Хвалібовського). Йому стало відомо про роман, влаштував засідку. Молодий-цікавий прямував до коханки, перестріли, разом із челядниками. Згідно з Пасековими “Мемуарами”, Іван твердив, що проїджає повз садибу Фалібовських уперше. Але його раніше багато разів бачив у цій же місцевості пахолок Фалібовського, підтвердив це господареві. Коли Мазепі продемонстрували перехопленого любовного листа, “почав благати зберегти йому життя” – зловтішається автор спогадів.
“Авжеж”, гоноровий і зухвалий аристократ, який чхати хотів на багато чого – крім, хіба-що, власної честі. Сприймати за чисту монету “благав“ варто так само, як про “вибачення короля“ (див. вище). Але сили були нерівними, слуги скрутили Мазепу. Після чого, як пише “мемуарист”, зірвали одяг, посадили голим на коня, обличчям до хвоста, прив’язали. Над головою тварини кілька разів вистрелили, вдарили канчуком. Сполоханий кінь помчав через колючі чагарники. Гасав невідомо, скільки. Мазепу, пораненого й дуже знесиленого, врятували селяни.
Згідно з пізнішою версією, у переказі краківського судді Францішка Отвіновського, козака, перед тим, як посадити верхи, ще й обмастили смолою і обсипали пір’ям. В спогаді Жана-Луї де Бонака, французького посла при дворі шведського короля Карла ХІІ – вже не смола, а мед. Ось тільки жоден з авторів, додавши ганебних дрібниць, не каже, звідки дізнався “зворушливу” історію. Дуже схоже, банально сплагіатили в Пасека. Згодом історики, в т.ч. й польські, почали вказувати на відверті неточності й перекручування в його творі. Як-от, суттєве: король наче б то порадив Мазепі більше не з’являтися в Польщі після пережитого сорому, той послухався.
Але! В Пасека інцидент з Фалібовським стався в 1663му, тим часом, Мазепа спокійно продовжує перебувати на теренах Речі Посполитої щонайменше до 1665го. В листопаді того ж року отримує від Яна Казимира привілей чернігівського підчашого. Так, успадкований за батьком, але все одно – дуже важлива відзнака. Монарх ніколи не став би надавати її комусь, настільки скомпрометованому.
Та чи був згаданий компромат? Що, коли Пасек чув дзвін, та не знав, де він? Бо інтрига з Фалібовською дивовижно збігається локацією з іншим сюжетом, про ще одну одружеу даму серця Мазепи. Цю історію в 1886му добув на світ київський дослідник Іван Каманін. Тож на сцену виходить
Пані Загоровська
Гелена, дружина Яна, володимирського земельного судді; все відбувалося теж на Волині. Популярна жінка – крім Мазепи, серед її зальотників називають не менш відомого Дмитра Вишневецького, на той час воєводу, а також якихось шляхтичів Трипольського та Зіневича. Року Божого 1675 Загоровський побажав з Геленою розлучитися не лише через численні зради, але й тому, що намагалася звести його в могилу чаклунством і організацією замовленого вбивства. Планувалося за участі любої тещі Загоровського, та навіть обіцяла віддати доньку за дружину одному з потенційних убивць. Гелена й собі підмовляла кавалерів у листах, щоб допомогли стати вдовою.
Збереглися судові записи шлюбнорозлучного процесу, розкішної мильної опери. Зі свідчень Зоф’ї Малюшувни з родини Журовських, дівчини дворянського походження на службі в Загоровської: “З Мазепою пані ходила до суду, а також до гаю, і я з ними, аби чогось злого не було. Обдарував пані позолоченим срібним барильцем з бальзамом, діамантовим перстеником і кількома турецькими хустками. А також були дарунки для панни Щепановської, вона теж з ними ходила, щоби чогось поганого не зробили. Щепановській Мазепа дав оксамитову шапку з соболем і кілька золотих червінців, а від пані Гелени дісталася їй оксамитова сукня”.
Балакучість Малюшувни можна пояснити, що сама від коханців, ймовірно, отримала якийсь дріб’язок або нічого. Цій ощадливості завдячуємо колоритним підтвердженням: зі своїми обраницями Мазепа був щедрим. Не настільки, однак, щоб подарувати дамі ще й голову набридлого чоловіка – доказів цьому не знайшлося. Малюшувна: “Затримали челядника Мазепиного і листи, що при ньому були, відібрали. Писалося в них, щоби пані їхала з його мостю паном суддею до іншого маєтку, в Реушках, а по дорозі Мазепа мав його мость суддю зустріти, бо хотів його вбити”. Суд ці свідчення не переконали. Може, вирішили, що “хотів” не означало справжніх намірів, чи не збереглися самі листи. Принаймні, не повідомляється, що Івана викликали бодай як свідка.
Але в матеріалах слідства й без гетьманової участі не бракує страшної казки. Зокрема, як збиралися вкоротити віку Загоровському чорною магією: “До напоїв його мості підмішували порошок з висушених очей, видлубаних голубам. Землю з-під церковного муру, іржу, зішкрябану з серцевини дзвона і воду, в якій баба (служниця – ред.) голу її мость пані Загоровську купала”. Для ритуалу використали рукав суддівського жупана і нічну сорочку Гелени. Загоровському мали споїти спеціально витриманої горілки, але її, випадково чи навмисне, розлила вже згадувана Малюшувна.
Усі перелічені чаклунські елементи суд сприймав серйозно, записи про них долучені до справи, жодних жартів. Врешті, Загоровські розлучилися, і не лише через Мазепу.
В контексті історії про помсту йому голим верхи процес Загоровських спонукає до логічного припущення. Отже, Іван дуже примножив популяцію “оленів” серед чоловіків знайомих йому жінок, всі панове напевне щиро хотіли для нього найлютішої кари. Але ж куди – улюбленець самого короля, можновладний магнат! Комусь вдалося перехопити його любовні листи, навіть, можливо, нам’яти боки. Поки в інших для подібного руки короткі, зате довгий язик. Чому б не пустити в маси поголос про гадану і таку бажану непристойну пригоду коханця дружини? Повторювати її часто в салонах, щоб обростала новими подробицями і стала частиною фольклору. Було чи ні насправді – хто візьметься доводити? Далі – справа техніки, мусив знайтися Пасек, аби увічнити легенду на папері. Виглядає ймовірним, що це був колективний плід багатої уяви розлючених шляхтичів. Вони, “дякуючи” Мазепі, відкрили у власних організмах чималі поклади кальцію.
Епілог
Пасекові “Мемуари” з’явилися друком років через 30 після описуваних подій. Коли Іван Мазепа – впливовий політик не лише в Україні, в Європі теж. Обидва колишні суперники на той момент – вже на схилі життя, для кожного закінчилося у вигнанні, але дуже по-різному. Пасек – класичний лузер, позбавлений власного обійстя. Рештки статку витратив на суди з сусідами за землі навколо, безуспішні. Як і козацький гетьман, був одружений з удовою, сподівався, що подарує йому сина-спадкоємця, не судилося. Звинувачував половину, що це вона і п’ять її доньок від першого шлюбу пустили за вітром усі його гроші.
А про Мазепині останні роки відомо надто добре, щоб порівнювати їх з тими, що мемуариста-невдахи.
https://journals.indexcopernicus.com/api/file/viewByFileId/300029.pdf https://slavic.ucla.edu/wp-content/uploads/2015/08/Roman3.pdf
Людмила Пустельник, Global Village Home
Commenti