Квітень 1990 року, до проголошення Незалежності України трішки більше року, останні конвульсії совка. На сесії Верховної Ради ще УРСР на трибуну виходить нещодавній політв’язень, народний депутат Степан Хмара і обурено говорить, що заарештовано двох студентів, членів СНУМ Миколу Бердника та Андрія Духовнікова.
За те, що вони принесли до пам’ятника леніну на Бесарабці вінок з колючого дроту. "Так ленін іншого не заслуговує, не квіти ж йому, кату, нести", - резюмує Степан Ількович. І тут почалось: депутати піднялись з місць і, як один, закричали: "Ганьба!". Їхньому обуренню, що образили їхнього "правильного" та "хорошого" комуніста не було меж.
Пройде зовсім небагато часу, і ті самі депутати проголосують за Незалежність, пам’ятник леніну демонтують. Потім будуть виступи Хмари проти роззброєння України. Його знову не чутимуть та вважатимуть занадто радикальним…
Дехто поблажливо називатиме Степана Хмару романтиком. Ні, Степан Ількович романтиком не був. Романтики були навколо. Бо тільки романтики могли сподіватись, що росіяни стануть "хорошими" та легко розлучаться з імперським минулим. Тільки романтики могли сподіватись на захист від Будапештського меморандуму. Хмара не сподівався. Він говорив неприємні, але правильні слова, чим часто викликав роздратування у тих, хто волів тримати голову в піску.
Сьогодні Степана Ільковича не стало… З ним пішла епоха… Велика втрата для всіх нас… Велика втрата для України…
Степан Хмара - особистість, значення якої для України ще збагнуть нащадки.
Можливо, він вже зустрівся з моїм татом Юрієм Мурашовим, який був його заступником в УКРП та помічником Народного Депутата.
Світла пам'ять! Найщиріші співчуття родині...
Богдана Мурашова (Богдана Мурашова), м. Київ
Фото: Богдана Мурашова
Comments