Минули понад 40 днів, як відійшов у засвіти.
Військовий ветеран-морпіх, письменник, поет і журналіст, волонтер. Надійний друг. Справжній, великими справами, наш патріот з нетутешнім для жмеринських широт іменем. Українець душею зі США – хіба має значення, що неетнічний? Про нього не хочеться казати ‘став українцем у нас”: в кого синьожовте “UA” в ДНК, її аналізу не потребує. Cвій; недарма називали “американським бандерівцем”.
– Давай якось запишемо твоє інтерв’ю? – Пропонувала багато разів, а він стільки ж плюс безліч знаходив причин, чому завтра-пізніше – ніяк, “ок, давай перенесемо”. Хоч насправді причина була аж одна – категорична Волтерова скромність.
Про що би не йшлося – його творчий доробок, написані нерідною йому українською книжки про нашу історію й не тільки, чи допомогу ЗСУ. Остання – чимала, постійно, коштом власної пенсії та від продажу книг, і завжди те, що потрібно на фронті. Від меду до медикаментів і окопних свічок та спорядження. Сам виїжджав на передову, має офіційні подяки та відзнаки від бійців, а на почесному місці тримав найцінніші їхні подарунки – шеврони. Хлопців і дівчат у пікселі вважав рідними: “Це, як мої сини й доньки, адже вони мене захищають”.
Розпитати детально про “як та чому” техасець вирішив покинути спокійний добробут на своїй першій Батьківщині, аби віддавати себе всього Україні, мені так і не вдалося.
Можливо, якраз через те, що ми були друзями. Це передбачає розуміння одне одного без слів, включно з журналістськими жанрами. Бо хто, як не Волтер, знав, як воно – коли серце ділиш навпіл? Між садком вишневим, що біля хати вдома, й ще одним, котрий вже за океаном підростає. Ми жартували, було: “помінялися країнами”, аби в кожній з них побачити те, що просто перед очима. Але помітне лише тоді, коли до нього впритул хтось інший приведе за руку.
...Є фатальна українська містичність на прикладі Волтерової долі. Земля, спроможна закохати в себе з першого погляду, відтак випробовує на міцність, аби, врешті, прийняти в свої обійми, остаточно. А Волтера Україна таки випробовувала всі його 10 років тут, надто, останні.
Коли купа бюрократичних рогаток, що на них Вітчизна кожному щедра, пригорщами.
Коли разом з дружиною Любою ховалися від рашистських обстрілів, щоб незабаром до них, як більшість українців, звикнути.
Коли просто не було належно фахової медичної допомоги, аби врятувати його ногу, єдину, що залишилася. А допомога та мала бути ювелірною...
Коли мерз узимку в неопалюваному приміщенні, пара з рота, але все одно – із затятим оптимізмом. Згадую те його грудневе фото на Фейсбуці – в себе вдома, вбраний по-зимовому й закутаний ковдрами, з вірною кішкою-“секретаркою” під боком, і текст: “Ні електрики, ні тепла, ні проблеми! США – Разом до перемоги!-Україна! Люди! Це реальність по всій Україні. На щастя, не часто, але реальність. Але ми з секретаркою не проти. Моліться за наших хлопців на передовій! No electricity, no heat, no problem! USA –Together to victory!-Ukraine!”.
Тепер, Волтере, в Україні вже часто без електрики, гаряча в усіх відношеннях реальність... У ній дуже бракує твого мудрого слова і здорового скепсису до найлютіших негараздів.
В тім числі й того, що смерть. Волтер до неї – філософськи, не без гумору. На початку весни за розмовами про справи різні, також і Волтерове здоров’я, його треба було конче рятувати, надіслав мені фото свого надгробка на могилі. Вже готового, на цвинтарі серед українського степу, з датою народження Орра Скотта: ”Класний, скажи? А ще одну дату вже без мене допишуть”. Я, звичайно, замахала руками, що зарано ось так в степи зібрався, в тебе на землі ще досить роботи. Волтер заперечив: ”B Україні чимало старших так собі нову оселю готують, а я що – не люди?”.
Славна дорога Людино, Волтере! Ти в нас вірив і ніколи не сумнівався в кращому українському майбутньому. Казав, що наша країна має великий лідерський потенціал, і був певний – їй судилося стати головною в Європі. Пишався, що разом з українцями захищає традиційні цінності, вже майже втрачені, зітхав, на Заході. Й не терпів лицемірства чинного керівництва своєї першої Батьківщини по відношенню до України. Взагалі, будь-якого фальшу не терпів.
Писав у березні 2022го: “Деякі кажуть, “не втручайтеся. Це не наша боротьба”. Але Америка завжди стояла за волю і свободу. Усі нації, які пізнали і полюбили переваги життя у вільних і демократичних країнах, завжди протистояли гнобленню і диктаторам. Багато років тому хтось написав, що на червоно-білих смугах американського прапора приховані слова “Воля” і “Свобода”. Коли це так, як ми можемо стояти осторонь і бездіяльно спостерігати, як диктатура російського імперіалізму атакує молоду демократію, як Україна? Ми не можемо, якщо ми все ще відстоюємо свободу. Волтер Орр Скотт – з фортеці Жмеринка в Україні”.
Той, кому Воля і Свобода – з великої літери, зараз у фортеці небесній. Спочивай з миром, друже.
R.I.P.
Людмила Пустельник, Global Village Home
Фото: Walter Orr Scott
Comments