top of page
  • Writer's pictureLyudmyla Pustelnyk

Порятунок Пацюченка



Різдвяна історія часів війни.


За три тижні до свят:


- Василю, вставай – біда! Вовка втік.

- Де втік?! Як?

- А ти в нас чисто, ніби СБУ, нє? Коли не міна в них під самов сраков димит, то прослушка в Залужного! А воно тілько "де?", "як?", "га?"! Заразо лінива, сам мусиш знати, "як" – кілько казала, що задня стіна в сараї підгнила? З восені "ремонтуєш"! Вова недурний, там порпав, і прошу – в стіні дюрка є, а кнурика нема! Втік!

- Ціле щастє, Марусю, шо маєш на кого зіпхати. Може, свинє того втік, шо його людским іменем назвала? То й дістала кару від Бога.

- Сам Бога побійси, як кажеш, же воно «людина» – котре в кремли сидит! На його «честь і назвала. Йой, шо будем теперка робили?! Ані полядвиці, ані ковбаси на столі! Родина на Різдво прийде, а мені такий встид!

- Жінко, не заводь, як сирена до тривоги! Зараз подзвоню до кума Юра, він годує пацєта на забій, нам пару кіль (кг – Л.П.) мнєса дасть.

- Твій Юро свині всяков хімійов годує, аби скорше росли. Я того не буду їла.

- Хвіст ззаду тобі не виросте, як раз з’їж.

- Ну-ну, декому спереду не дуже той «хвіст» росте.

- Це шо мені за намйоки?! Провокаціями, Марусю, занімаєшся, типу Мосійчучка якась на "плюсах"!

- То не тобі намйоки, то за кума мова, баби коло магазину вчора пльоткували.


За тиждень до свят:

- Василю, а то шо за мнєсний відділ в нас в хаті?! Звідки тово всьо? Hавіть, як родина приїде, то й до Великодня не дамо ради з'їсти!

- Бо менше треба було язиком по селі пискувати, що в тебе в чоловіка руки зі сраки виросли, і того кнур з двору втік. Люди почули та й нам нанесли, аби на Різдво з голоду не пропали. Місько з кута сала пару кусків закинув, цьотка Дарка - кільо сальцисону і шинки десь півтора. Ну, і ще люди тако по мєлочі, хто ковбаси, хто підчеревини кожде притарабанило. Ми самі точно не впораєм. Але, Марусю, є ідея...

- Я за то саме подумала... Давай сюда телефон, де Надьки-волонтерки номер записаний?... Альо! Чуйте, Надю – ви ще на фронт нашим їсти не возили на свєта сего тижня, нє? І місце в багажніку маєте? То, чуйте, заїдьте до нас за годину, може? Дам трохи ковбас, вудженки, сала. Пляцків напекла досить, тоже дам, най си хлопці домашнього посмакуют. Помідорів маю зо два слоїки лишніх, цвіклів... Та нє, то я вам дякую, ага... Добре, скоро мені будете, файно.


За день до Різдва:

- Марусю, не спи – Вовка ся вернув, турист наш! Аво, бідака, тиняєсє по дворі, жерти хоче. Де ’го стілько носило?

- То вже нещасна худоба! А схуд мені як, а брудний, ніби ваня з ростова! Ходи, Вовчику, сюда, на тобі, дитино... Але вже молотит помиї з апетитом! Чисто, як Рєзніков ся до корита дорвав.

- Ну, і маєш тобі – завтра святий вечір, то вже точно Вовку різати на свєта не будем. Знав, коли ся домів вертати, хитрий.

- Хто би нашого дорогого пацючка різав?! То вже треба останнім москалем бути і ніц серця не мати, аби таке!...

- Памнєтаєш, Людка з Гамерики писала, що в них там є звичай – єндика помилувати на їхні свєта? День Подяки називаєся. Тако вже ніби мали єндикові ножем по горлі, а потом кажут – нє, най жиє. То ми би собі Вовку до Різдва помилували, хіба від американців гірші?

- І ми не гірші, і Вовка – не якийсь-там єндик, що аж на п’єть кіля раптом. В нашого ваги ого, скілько! А що вже мудрий! І очи має гарні, як придивитися... Так Людці й напишем на ємейл, що помилували Вовку на Різдво. Най собі не думає в тих Штатах.



Global Village Home




0 comments

Comments


bottom of page