top of page
  • Lyudmyla Pustelnyk

Приховані трагедії "Ночі перед Різдвом"


Пророче застереження Гоголя прийдешнім поколінням: дипломатією з росіянами питань не вирішити!


Все, що отримаєш – капці із запахом чужого поту, хоч і оздоблені блискітками. Царицині черевички Оксані, сяюча цяцька для наївного – все. Далі – тільки репресії і смерть Оксаниним та Вакулиним нащадкам. Але ж ти це зробив, бро – злітав задля крихітки на шопінг до пітера, тож забудь про решту!


Відомий гоголівський шедевр. Cтав таким не лише завдяки колоритній пасторальності казки, бо в ній – безліч змістів, нашарованих один на одного. Прикро тільки, що не дуже звертали увагу раніше: казкою замасковано прелюдію до наступних подій, жахливих і фатальних. Коли хочете, це своєрідна проєкція 24 лютого минулого року: дихання війни відчувалося ще в січні, але всі продовжували сподіватися на краще і радіти святам – раптом обійдеться?...



Ось тільки в Гоголя геть і все наскрізь трагічно, без жодної надії на краще. Це не так, як у нас зараз, бо все одно дивимося в майбутнє з оптимізмом, незважаючи ні на що. А геній, створюючи свою повість, чудово знав, що довелося пережити всього кільком поколінням тому – нищення української державності росіянами, криваве й нещадне. Тож зовнішня веселість, навіть безтурботність, а також приниженість українців в "Ночі перед Різдвом" – одночасно намагання обдурити царську цензуру і комедійні маски, за якими ховається трагізм трохи не софоклівського рівня.


Класичне радянське кіно Алєксандра Роу, відзняте "за мотивами", знайоме з дитинства, здавалося б, тільки зайве вип’ячувало імперські шаблони українців: недалеких жартунів-веселунів, любителів пожерти-випити, чи простодушних, хоч і працьовитих провінціалів – той же Вакула.


"В украінцах всьо єщьо прісутствуєт нєкоторая архаічность, внєшнє вполнє прівлєкатєльная" – як підсумує кількома сторіччями пізніше дарья дугіна, упокоєна минулого року російська пропагандистка. Тією "прівлєкатєльной архаічностью" повість ніби аж занадто пронизана.



Власне, увесь фільм – це її візуалізація кінематографічними засобами. Або ж карбування в свідомості глядачів іміджу українського села як такої собі Мекки цілком задоволених життям людей. Невибагливі геги з хованками у мішках коханців Солохи. Натовпи веселих колядників. Катання на санках молоді з жартами й сміхами, шарм фольклору – ніби готовий сценарій рекламного ролика для туристів! Жанру, як відомо, що має дуже мало спільного з реальністю. Але таким чином надовго вкорінився штамп "малороссійской" архаїки. Набагато раніший, ніж радянський, бо зліплений ще в часи царату і до нас приклеєний, виглядало, назавжди.


Крещендо українського упослідження в "Ночі перед Різдвом" – сцена аудієнції для козаків у цариці Катерини. "Встаньте, – прозвучав над ними владний і разом з тим приємний голос... – Не встанемо, м а м о! Не встанемо! Помремо, а не встанемо! – кричали запорожці".


Якось не дуже поєднується з канонічним образом козаків – мужніх і гордих оборонців своєї землі, чи не так? Навіщо він узагалі, відразливо ганебний для національної гідності епізод? Підозрюю, що Гоголь навмисне обрав саме такий, показово жорстокий спосіб нагадати сучасникам про вбивчу сутність росії. Адже всього через кілька років – а, може, й місяців? – після книжного плазування в Катерининих ногах вона віддасть наказ зруйнувати Запорозьку Січ, 15 червня 1775го.



Далі буде зовсім не благословенна картина щасливого подружнього життя Вакули з Оксаною, фінал твору Гоголя. Якщо їхня родина не загинула під час каральної експедиції росіян проти січовиків, то напевне втрапила в кріпацтво з 1783го. Після відповідного указу Катерини ІІ про Лівобережжя і Слобожанщину, коли вільні селяни перетворилися на рабів.


Ніде правди діти – за сприяння частини козацької старшини, вона пішла на співпрацю з агресором. Бо хотіла ще більше гектарів і безкоштовної робсили на них. Імена "героїв" історія зберегла. Лише невеликий список старшин, що отримали дворянство з царських рук заодно із земельними наділами: Петро Хіжняківський – 1.500 десятин, Василь Чернявський – 3.000 дес., Опанас Ковпак – 4.950 дес. на лівому березі річки Оріль, Ілля Непийбрага – 3.218 дес., Антін Головатий – 3.593 дес., Павло Кореневський – 1.625 дес., Петро Рябой – 9,087 дес. на р. Кільчені, Іван Гараджа – 3.043 дес. на р. Великій Терновці, Кіндрат Гордієнко – 3.046 дес. на р. Малій Терновці та ін. (https://osvita.ua/vnz/reports/history/35476/).


Цікаво, чи міг бути хтось із них на описаній Гоголем зустрічі в цариці? Яка, крім сказаного вище, є пророчим застереженням прийдешнім поколінням: дипломатичним шляхом з росіянами питань не вирішити! Все, що від перемовин отримаєш – ношені капці із запахом чужого поту, зате оздоблені блискітками. Сяюча цяцька для наївного, черевички Оксані – і все!



Діалог запорожців, поведінка інших дійових осіб прозоро вказують на безнадійність домовленостей з імперцями. Потьомкін, фаворит Катерини, він же – свого часу символічно прийнятий до Коша "Грицько Нечеса" – під час "самміту" з козаками недбало полірує щіточкою свої діаманти. (Мимоволі хочеться порівняти цього персонажа із сучасним колективним Заходом – ніби й підтримують українців, але рідний добробут – таки дорожчий).


Козаки смиренно перелічують свої заслуги перед короною: допомагали здолати і кримського хана, і турків... Відтак балачка незграбно перестрибує на тему легковажну – воїни зізнаються, що "люди ми грішні, схильні до скоромного", в т.ч. й до жіноцтва. Зустріч закінчується нічим, радше, обривається: що сказала Катерина січовикам – невідомо, бо Вакула командує своєму транспортові, чорту, летіти назад.


Щоб швидше доправити взуванку коханій. До біса суспільне, головне – особисте щастя, одруження з першою дівчиною на селі! Ти це зробив, бро – злітав задля крихітки на шопінг до пітера, тож забудь про решту.


Дуже по-українськи трагічний момент, повз нього рішуче проходить шкільна програма: Вакула навіть не замислюється, що там з побратимами в петербурзі, йому головне – швидше реалізувати торжество власних чоловічих гормонів. На цьому ж акцентує традиційне прочитання повісті: хеппі енд, особистий – і тільки! – успіх, заквітчана українська романтика, "жили вони довго і щасливо".


Навряд. У неволі це було нереальним.



Так само зовсім не Гоголева провина, що "Ніч перед Різдвом" взяла на озброєння російська пропаганда. Зробивши на його основі цілком змосковщену кіноверсію української рустикальності, з парадом стереотипів про неї, вже згадуваних і не тільки. Як-от, коли Оксана – не іронічна красуня з оригіналу, а хоч і гарненька, та все ж простачка. Дурнувато сміється з приводу і без майже в кожному кадрі, "хохотушка".


Вакула, коли співає, робить це з модуляціями, характерними зовсім не для української вокалістики, зате для російської – дуже навіть так.


Епізодична героїня, бажаючи поширити чутку про гадане "самогубство" коваля, скликає кумась звертанням "бабонькі" – категорично нетиповим для Полтавщини. І так далі – російського "українства" у фільмі більше, ніж досить.

Стрічку направду рятують блискучі операторська робота й акторська гра. Чого лише вартий дідько у виконанні Г. Мілляра! Але належної, саме української екранізації повість Гоголя ще тільки чекає, і вона обов’язково колись буде. (Профанацію 2001го з Ані Лорак, Олегом Скрипкою та кіркоровим у ролях навіть згадувати не хочу – ганьба і блюзнірство).


...Коли написав "Ніч перед Різдвом", Миколі Васильовичу було не більше 22х років. Що навіть у дуже молодому віці зумів вкласти у повість багато різних змістів, припускаю, сталося не лише усвідомлено, але й "мимоволі". Тобто, не тільки його заслуга, бо синтезував у своїй творчості багатющу спадщину народної міфології. Але все одно – геній і автор геніальної казки.



Людмила Пустельник, Global Village Home


Фото: https://www.fatcatslim.ru/



106 views0 comments
bottom of page