Ще раз про іншомовні слова в сучасній державній:
Кожна мова, виокремившись із материнської прамови (для української і всіх інших слов’янських – це праслов’янська), далі, як казав класик, "живе своїм життям" – розвивається, втілюється у писемній формі, збагачується новими словами і конструкціями.
Слід наголосити, що нове слово ніколи (такі закони мови!) не виникає на порожньому місці – воно приходить тільки тоді, коли треба щось назвати, тобто з’являєтся якась нова конкретна або абстрактна реалія. А де ж брати нові слова? Тут було (зрештою, і зараз є) два варіанти. Перший: якщо оте "щось", яке треба було якось наректи, виникало всередині народу (чи племені), то назва на основі певної домінантної ознаки витворювалася з ресурсів рідної мови. Другий: якщо оте "щось" запозичувалося ззовні (від сусідів чи ворогів), то воно приносило з собою і назву, яку лиш треба було пристосувати до рідної мови. Звісно, що цей процес викладений доволі спрощено. Хто хоче зануритися глибше – наукових публікацій є досить багато.
Жодна мова не обходиться без зовнішніх елементів – запозичень, які з плином часу стають "своїми". Справді, хто зі щирих українців повірить, що такі слова, як хліб, князь, скло, шолом, хата, дошка, миска, гарбуз і навіть козак за походженням не є українськими? Більше того – навіть не слов’янськими. Їх називають запозиченнями.
Вони повністю засвоєні мовою-реципієнтом і сприймаються як "свої". Ще одна група "чужинців" – іншомовні слова. Від запозичень відрізняються тим, що мовці відчувають і розпізнають їхню чужорідність. Це назви наук (фізика, хімія, географія), незмінювані іменники (пюре, таксі, кіно, метро), терміни та ін. Є ще екзотизми – слова на позначення реалій із життя інших народів (тюбетейка, кишлак, маца) і варваризми – слова і вирази, які ввійшли у мову, але остаточно нею не засвоїлися (тет-а-тет, се ля ві). Усе вищевикладене характерне для багатьох мов. Вважаєтся, що допустима кількість запозичень для розвиненої мови – 10%.
На сучасному етапі українська мова доволі активно поповнюється запозиченнями, але чи збагачують вони її?.. Покоління наших батьків і дідів у 50 – 60-их роках прийняло у своє мовлення таких іноземних гостей, як комбайн, трактор, радіо, телевізор, магнітофон… Наше покоління в кінці 90-их – на початку 2000-их розкрило обійми для комп’ютера, принтера, сканера, ксерокса, відеомагнітофона… Тут ніхто не сперечається щодо назв, бо ці та інші пристрої і механізми створювалися не в нас, і не нам їх називати. Хоча, наприклад, чехи і поляки мають іншу думку з цього приводу, але це – тема окремої розмови.
Тим часом, на покоління наших дітей уже ринув "дев’ятий вал" іншомовних слів, і тут уже варто відокремити мухи від котлет, бо, як кажуть сусіди поляки, co za bardzo, to nie zdrowo. А якщо вникнути в суть проблеми, то стає зрозуміло, що пора бити на сполох.
На жаль, комплекс меншовартості з нашої свідомості (чи пам’яті? чи генів? чи кісткового мозку?) нікуди не подівся. Так, ми переважно позбулися слів із мови північно-східного дикого племені, яке знову на нас напало. Уже майже ніхто не каже командіровка, отвйортка, виключатель, сутки, отпуск, столова, больниця, білєт… Виявилося (та невже?!) що всі ці слова нам не потрібні, бо мають українські відповідники, які в багатьох випадках навіть краще передають суть означуваного поняття (уже стали хрестоматійними порівняння їдальні і столовой чи лікарні і больници).
Але ж умовній тьоті Моті (тій, що "ви сєрьйозна ілі па-укрáінскі?") таки вперто хочеться, щоб все українське далі було неповноцінне, провінційне, рагульське. І вона на повну відкрила той кран, із якого до нашої мови брудним потоком потекли англіцизми, знову витісняючи питомі українські відповідники "на марґінес". І ось охоронцем уже ніхто не хоче бути – тільки сек’юріті. Чи написати, що компанія з прибирання запрошує на роботу – хто ж піде? А от клінінгова компанія – то зовсім інша справа! Курси з рукоділля? Тьху, нагадує якесь збочення… А от хенд-мейд – це вже шляхетно! Вчитися на управлінця чи керівника… Непогано, але все рівно "какось нє такось…". Зате менеджер – "кручєє" не буває!
Чи каже студент батькам: "У нас сьогодні було заняття зі зв’язків із громадськістю". Ну, було то було, що ж тут такого… А якщо скаже "з паблік рілейшнз", то батьки луснуть від гордості за дитину, якій, мабуть, бабусин неперевершений сирник уже не буде смакувати – тільки чізкейк! …Ніколи не забуду, як одна студентка-економістка колись мені так відверто сказала: "За сирник ніколи не дадуть стільки грошей, як за чізкейк!".
А ще – всілякі фідбеки, коворкінги, воркшопи, буккросинги, лайфхаки (чи …гаки?), івенти… Іноді спадає на думку: якби була змога переміститися десь у 50–60-і роки ХХ століття і дати тогочасним українцям сучасну газету, де вони б прочитали, наприклад, таке: "Інтер’єр сучасних кімнат зараз наближений до мінімалізму, функціоналізму, хай-теку чи лофту". Або таке: "Після проведення цього табору ми отримали хороший фідбек від його учасників". (Речення не вигадані, а взяті з однієї з чернівецьких газет). Мабуть, прозвучало б запитання: "А це якою мовою написано?! Українською?! Що ж ви з нею зробили?!".
Люди, котрі активно і вперто використовують такі слова, мабуть не розуміють (чи не хочуть розуміти?), що всі ці "перли" переважно мають українські відповідники, які можна відшукати в англо-українських словниках. Ось декілька взятих навмання прикладів: manager – керівник, завідуючий, директор, управлінець, господар; distributer – розподілювач, той, хто роздає, розподіляє, розносить, поширює, класифікує; workshop – майстерня, цех, гурток, група, студія, семінар; event – подія, важливе явище, значний факт, випадок, пригода, захід (вечір, прийом тощо). А уже згадуваний cheese-cake – не що інше, як сирна бабка. Бачимо, що кожне слово має декілька відповідників, як кажуть галичани, "до кольóру, до вибóру". Маємо з чого вибирати, треба лиш захотіти. До речі, професор Ірина Фаріон записала на ютубі цикл передач "Протианглізм". Це 68 відеороликів тривалістю 10–30 хвилин, у кожному з яких ретельно проаналізований один непроханий англійський "гість" і подані його українські відповідники (https://www.youtube.com/watch?v=1NtyIi22FdI&list=PLSnlkbZxSf-u8hmHVSQrMyTlFIcb1hEyp).
Ще один абсолютно безпідставний аргумент прихильників англіцизмів: українська мова не здатна творити термінів, їх треба тільки запозичувати. Але усе те, що ми запозичуємо, в англійській мові з одним значенням функціонує у науковому й офіційно-діловому стилях як термін, а з іншим – у розмовному і художньому – як загальновживане слово. Тобто якийсь умовний Джон Сміт, який працює менеджером (= керівником, управлінцем) у солідній фірмі, вдома може запитати свою дружину: "То хто в нас в хаті менеджер (= господар) – я чи телевізор?!"
У підсумку скажу: українська мова має багатющі, вироблені віками ресурси і засоби, і для кожної ситуації вона знайде відповідне слово чи вираз. Просто нам усім треба "перезавантажити" відповідні налаштування у свідомості і зрозуміти, що по-українськи – це серйозно! І чужого нам не потрібно. Бережімо самобутність і оригінальність рідної української мови, бо вона – запорука нашого успіху і Перемоги!
І наостанок – ще два корисні посилання:
Ігор Грималовський, кандидат філологічних наук, викладач філологічного факультету ЧНУ ім. Ю.Федьковича
Comments