Цими днями пам’ять ніби навмисне нагадує про потворно страшне, дуже російське середньовічне. Про повішеного сина Лжедмитрія і Марини Мнішек, спадкоємця російського престолу, надто відома своїм канібальством історія.
В 2024му злочинові – 1410 років. Ще одна дата поруч з нашою декадою війни і двома роками вторгнення рф. Як тисячі смертей українських дітей від рук рашистів зараз, страта безвинного малюка тоді також шокувала західний світ. Але не більше, швидко забули. Європейські дипломати в москві напевне спостерігали за жахом серед великого натовпу "чєстнОва народа", той звично "бєзмолствовал". Ніхто, в т.ч. й західні люди, не крикнув "що, виродки, робите?! Схаменіться!".
Натомість, завдяки одному з європейців, голандцеві Еліасові Геркманові, знаємо про останні хвилини маленького Івана. Записав зі слів очевидців, швидше за все, співвітчизників. Царевича несли до шибениці на руках, його личко шмагав холодний сніг. Плакав і питав "куди ви мене?...", а кати заспокоювали і йшли далі.
Дитина не одразу померла, мучилася, бо покидьки сплели надто товстого зашморга. Не на дитячу шийку розрахованого.
Як, як, як??? На очах у всіх, серед білого дня?!
Концентровані, геометричної прогресії ницість і садизм. Цар Міхаїл, перший з Романових, хворобливий підліток-шмаркач, показово довго, щоби придворні бачили, молився за душу "новопрєставлєнново". Замовником убивства, втім, був не він, а його батько, патріарх Філарет, фактичний правитель московського царства. Диявольський слуга Божий наче б то сидів у польському полоні, але активно листувався зі своїм "опг", думськими боярами. Всіма тими покручами від ординців – Голіциними, Оболєнскімі, Шеремєтєвими, Чєркасскімі.
Ще раніше партіарх підтримував Лжедмитрія, його наступника, Лжедмитрія-ІІ теж. Філарет, колишній Фьодор Романов – особина рідкісної навіть для середньовіччя підлоти. Про "полон" не бракує версій, що запущений самим патріархом поголос, насправді відсиджувався десь у безпечному місці. До москви повернувся через 5 років після привселюдного вбивства дитини. Сумівно, що протягом цього часу серед шляхти не знайшлося б бажаючих відправити "батюшку" до пекла.
А ми в ХХІ сторіччі дивуємося гундяєвим і що їхні попи освячують ракету "сатана" – традиціям російської "церкви" багато сотень років! Як і тій, коли "винна" жертва, жодного каяття – російська історіографія досі зневажливо називає страченого хлопчика "ворьонком". Ніхто не вибачився за його смерть; виправдовують династичними та інтересами держави. Знайшла з приводу показовий діалог на одному з російських історичних форумів:
Своя история: Марго, если бы вашего ребенка убили в честь "государственных интересов", вы бы согласились на такую жертву?
Марголис Джошуа Ivan, если его смерть спасет 1000 жизней, да.
В них і "мамочкі" з середньовіччя, не лише "священики".
З листа до російського посла в Кракові, якого мав переказати польській короні: "Івашка (козак Заруцький, чоловік Марини, його посадили на палю – Л.П.) за своі злиє дєла і Марінкін син кажньон, а Марінка на москвє от болєзні і с тоскі по своєй волє умєрла".
Еге ж, "по своєй волє". Геркман пише, що її "задушили між двома ліжками". Марина пережила свою дитину на якийсь тиждень. Її згорьовані прокльони убивцям остаточно наздогнали рід Романових в червні 1918го, в підвалі чужого дому за Уралом.
Прокльонів українських матерів надто багато. Вони теж збудуться.
Людмила Пустельник, Global Village Home
Фото: https://ru.wikipedia.org/, картина Яна Леона Вижолковського, "Втеча Марини Мнішек з сином"
Comments