Я була там разом з десантом столичних журналістів і двома нашими десантниками, двометровими неговіркими "гідами" на острові контрастів.
Бо дихання війни у морському повітрі, але на тлі чудових керченських краєвидів. Відчуття зашкалюючого, руками помацати можна, патріотизму в супроводі майже суцільно російської навколо, в т.ч. й колег. Кієвскіє тєлєвізіонщікі, що ж ви хочете... Державною, крім мене, розмовляла ще Наталка Чангулі з СТБ. А також кілька задерикуватих хлопців з "Братства»" Корчинського, щоправда, недовго – їх просто посеред вулиці на всяк випадок скрутили місцеві менти і запхали до "бобика". Потім відпустили.
Тузла, мікро-Кубань України, була першою репетицією пізніших трагічних подій. Тоді – лише знамення, лише попередження. Тоді ще можна було відвернути загарбання Криму в 2014му.
Спогад про розмови тих днів у Керчі й на Тузлі має металевий присмак.
Васілій Тімофєєвіч, продавець риби на Керченському ринку: "Ти скажі ім, начальнікам в смислє, как в Кієв вєрньошся – про***алі оні нас! Нєльзя так ні хрєна нє дєлать для мєстних большой Украінє, нєльзя! Ані, б***ь, власть, ілі нєт?! Вам што – Крим нє нужен совсєм?! Дальше так пайдьот – сюда рускіє на раз-два зайдут, расєя здєсь будєт! А я туда нє хочу, дєрьмо хлєбать".
Редакція єдиної на весь півострів української газети "Кримська світлиця", тоді ледве животіючої: "Є тут, звичайно, українські організації, але хотілося б хоч якоїсь державної підтримки. Її нема, давно. На початку Незалежності щось було трішки, потім Київ махнув на нас рукою – самі крутіться, як хочете". Гостинні журналісти видання частували запашним чаєм. Їм уже котрий місяць не платили зарплати.
Кількома роками пізніше, коли цікавилася питанням "Кримської світлиці" у віце-прем’єра Миколи Томенка, почула у відповідь: "Українська мова видання в російськомовному регіоні не може вважатися достатньою підставою, щоб отримувати якісь переваги для державного фінансування". Це було за президента Ющенка. За Віктора другого, Януковича, газета припинила виходити в друкованому форматі.
На Тузлі, спілкуючись з офіцером з прес-служби – а на протилежному березі, російському, не припиняли розвантажуватися великі самоскиди, насипали греблю: "Ні, зараз вони до нас не посунуть. Бачите, он там, на обрії щогли? Це наш військовий корабель, вже тиждень чергує. Кілька залпів з нього швидко приведуть до тями, а росіяни бояться нападати, коли бачать силу. Гірше буде, коли її не побачать".
Довідка з Вікіпедії: "29 вересня 2003 року росія розпочала активну фазу будівництва дамби до українського острова Тузла. Від російської станиці Тамань Темрюцького району Краснодарського краю у напрямку до острова Тузла починають насипати греблю з метою з'єднання її з російським берегом. Працюючи у три зміни, будівельники споруджують по 150 м греблі на день. Перемовини почались після того, як будівельники досягли українського прикордонного понтона".
Леоніда Кучми, у розпал протистояння вдома тупо не було – їздив собі по країнах Латинської Америки. Під час подорожі на прохання прокоментувати проблему Тузли сказав що "друзі так не поводяться" – це про путіна. І все.
Зараз Кучма насолоджується пенсією. Не відповів ні за вбивство Георгія Гонгадзе, ні за виплеканий олігархат, ні за здачу ядерної зброї, ні за багато чого іншого. Тим більше, ніхто не спитав з нього за Тузлу.
Людмила Пустельник, Global Village Home
Comments