top of page
  • Writer's pictureLyudmyla Pustelnyk

Чи варто нагадувати американцям про ленд ліз?

Updated: Feb 4


Думки з приводу і заздалегідь сподіваючись неоднозначної реакції. Надто тих, хто звикли читати тільки пафосні заголовки і робити висновки внаслідок “швидкісного прочитання по діагоналі”.



Історія питання


Коротко про появу Закону про ленд ліз: ініційований республіканцем Джоном Корніном ще у січні 2022 р. Він же є головним співавтором тексту, разом з кількома сенаторами від обидвох партій, демократи теж взяли участь. Закон підписаний Дж. Байденом 9 травня 2022го (на фото вгорі). Проголосований абсолютною більшістю членів Палати представників, чого в Конгресі США не спостерігалося протягом кількох десятиріч. Документ сформульовано настільки бездоганно, що в ньому ВІДСУТНІЙ термін, після якого має йти оплата за зброю. Саме питання оплати теж відсутнє, і це є безпрецедентним моментом, який нівелює всі можливі перестороги про “це ж не “на шару”,”стане тягарем нашим дітям”, і т.д.


Не буду детальніше нагадувати, яка неприкрита брехня звучала навколо ленд лізу протягом минулого року і продовжується сьогодні. Від “це змінить хід війни, дякуємо Джо Байдену за таке потрібне рішення, 1 жовтня все почнеться, перемога ось-ось”, до “не треба нам ленд лізу, й так все дають безкоштовно, він Україні невигідний!”.

І ось наприкінці минулого року мережею поширюється “Петиція про розблокування ленд-лізу”. Авторка (чи співавторка?), колишня депутатка путінської думи від путінської же партії М.Максакова вривається з цим у медійний простір України, як оперна Валькірія. Співає-говорить про свою “петицію” як про єдину (!) можливість запустити ленд ліз на всіх онлайнових каналах. Заодно й свій власний розбудовує, бо ж така вдала тема, звісно... Переливаються різні слова з пустого в порожнє, народ захоплюється сміливістю і душевністю ораторки, натискає на ґудзики вподобайок і підписок. За кілька місяців примадонна сцени і госдуми стає також “примою Ютуба... А що там з петицією та “розблокованим ленд лізом”?


Нічого.


Бо хто вам сказав, що результат мав би бути? Що кілька тисяч підписів під якоюсь інтернетною петицією вплинуть на Білий Дім? Особливо, якщо там дуже малий відсоток підписів від громадян США. Ще “особливіше” – навіть назва документа апріорі є безглуздою. Адже, якщо просто не приходите на побачення, то чи означає це, що вас хтось “заблокував”? Може, ваша мама, і тому не прийшли? Ні, це означає, що ви просто передумали, не захотіли, або й не мали такого наміру взагалі!

Як і той, хто ленд ліз підписував.


Так і тут НІЧОГО не змінилось у свідомості Байдена після того, як хтось собі вигадав свій спосіб щось там йому нагадати і змусити розблокувати те, що ніколи не блокувалось. Зате все змінилося в особи (чи радше сили, яка цю особу представляє і просуває). Стала відомою, впізнаваною... Хоч чуда не сталося, про петицію всі забули, і ні до жодного Байдена звернення, звичайно, не потрапило.

Медіа стратегія використана блискуче: багато галасу й емоцій, аж поки тема ніяково забудеться. Зате на поверхні залишиться глашатай, котрий піде далі “сеять разумное и вечное” тільки для того, щоб бути “на слуху”.



Ленд ліз?” Більшість не знають, що це!


A зараз про НАЙБОЛЮЧІШЕ. Тема війни в Україні розділила Америку на кілька груп. Значна частина пересічних громадян і далі підтримує нашу боротьбу за волю, з розумінням і співчуттям ставиться навіть до гучних корупційних скандалів в Українi. Авжеж, і тих, що останніми тижнями. Люди усвідомлюють, що корупція влади не повинна ототожнюватись з життям народу.


Але ця ситуація повільно й незворотньо підгодовує іншу групу, яка від початку війни вірила “russia today’ській” брехні, спотворено сприймала цифри допомоги. Взагалі не розуміла того, що насправді відбувається в Україні, обурюючись: “B нас проблеми на власних кордонах, а ми захищаємо кордони інших держав!”, “скільки ще мільярдів слати в корумповану країну, до якої так далеко?” і т.д.


Я на особистому досвіді переконалася, що дуже багато американців власне так бачать нашу допомогу Україні. Не розуміючи, що в перерахунку на відсоток валового доходу США це якісь 0,08%, і складає кілька доларів на тиждень для кожного .

Нові грошові пакети “допомоги Україні”, які так любить проштовхувати Байден, дуже нервують значну частину американських платників податків. Бо вони просто не в курсі, що, ігноруючи можливості ленд лізу, Байден отримує інші – нагрівати руки на фінансових маніпуляціях з цими сумнівними пакетами. Ті прикриваються назвою “українські”, а насправді ховають в собі всілякі чудернацькі забаганки лівацького Білого Дому .


І коли б американці дізналися, що Україна ще й чекає на програму ленд лізу, що виглядало б як величезний безлімітний кредит без необхідності поверненн!.. Повірте, це було б ще однією темою для бурхливого обговорення у телестудіях Такера Карсона, Тулсі Габбард та інших путіноїдів американського розливу. Відомих насамперед нещадною критикою надання мільярдів доларів Україні. Додають своїх чи проплачених (або й відверто тупих) візій про даремність українського спротиву “великій і могутній раші мудрим і сильним лідером як путін”.


Запитаєте – що означає, “якби вони дізналися”?


Сама з величезним здивуванням відкрила для себе істину: пересічні американці не мають уяви, що означає словосполучення “ленд ліз”, навіть паралелі про Другу світову їм нічого не відкривають. Вони банально не знають про роль їхнього ж ленд лізу у перемозі над німецьким фашизмом! Навіть на слух американці сприймають це словосполучення дуже неоднозначно, бо різниця в правописі, яка майже непомітна у вимові “lend” і “land”, наводить їх на думку, що мова про оренду землі. Ймовірно, для потреб наших амбасад. “Lend” означає “здавати в оренду, зичити”. “Land” – “земля”.

Смішно, але факт.


То ж коли чую нові заклики ”донести до американців необхідність переконати Байдена запустити ленд ліз”, “виходити на вулиці американських міст з вимогою”, мене огортає страх. Від уяви, яка хвиля протестів розгорнулася б на деяких каналах і, можливо, на тих же вулицях, чи не стався б антилендлізівський “майдан”? Під час якого обурені й дезінформовані американці скандували б “досить годувати корупцію в Україні! жодного ленд лізу, поверніть гроші на потреби Америки!”.




Як не треба “інформувати про ленд ліз”


Бо наразі американці ще не дуже в темі про те, чого ж вимагають нечисленні активісти з українськими прапорами, жовтими шапочками і власноруч написаними транспарантами. Ті, що періодично стоять через галявину, два паркани і одну вулицю біля Білого Дому у Вашингтоні та кількох інших містах. Тим часом, у серці Вашингтона ходять, здебільшого, тільки туристи, які хочуть зробити собі фото на згадку. Перша акція за ленд ліз зібрала десь біля 30 (тридцяти) людей. Ні її день, ні час проведення не були вибрані вдало, бо призначили на 1 січня. Господар Білого Дому взагалі був десь на Багамах. Та навіть, якби вдома, чи побачив би купку людей через дві огорожі за кілька сотень метрів від вікон?


І чому ці люди зібрались власне там, а не біля будівлі Конгресу, де б їх, можливо, помітили хоч якісь конгресмени, що зранку йдуть до своїх кабінетів? Хоч знову ж таки, всі офіційні будівлі у Вашингтоні після позаминулорічних подій охороняються так, що будь яке наближення групи протестувальників чи мітингувальників у межах видимості чи прямого контакту з працівниками (політиками) є практично неможливим. Тобто, акція не дає жодного реального результату!


Зате розмови про акцію, нонстоп репортажі та інтерв’ювання випадкових перехожих чи учасників, кількість яких ніколи не перевищує кількох десятків, створюють видимість “жорстокої боротьби за розблокування/ запущення/впровадження ленд лізу з допомогою інформування американської громадськості”. I виносять репортерів/організаторів на бажаний рівень переглядів у Ютубі. Той рівень, на жаль, все одно довго не втримується, бо це просто нецікаво й неінформативно.


Навіть гасло “доля ленд лізу залежить від кожного з нас” є дешевою маніпуляцією.

Його доля НЕ ЗАЛЕЖИТЬ від кожного з нас! Настільки потужний закон такого рівня і надважливого стратегічного значення не може залежати від нас, як не прикро. Натомість, ТІЛЬКИ від волі президента США і його оточення. Бо лише він, грубо розтоптавши волевиявлення американського народу, ще міг би відмовитись від замовчування цієї теми, від прямого чи непрямого наказу і Посольству України в США, і навіть ОП України НЕ ЗГАДУВАТИ питання ленд лізу в публічному просторі. Не вимагати тиску на себе самого, навіть більше – проводити нову лінію “ленд ліз Україні непотрібний і невигідний”.


Невже хтось гадає, що конгресмени, котрі ініціювали ленд ліз і провели його на голосування, забезпечили одностайне схвалення Конгресом, і так вдало й розумно виписали кожне слово цього Закону, тепер забули про своє дитя? Вони постійно звертаються до Байдена, вживають всіх можливих і неможливих засобів тиску. Пишуть звернення, виводять питання ленд лізу на різні слухання в своїх комісіях та комітетах. Але це все з серії “собака гавкає – караван іде”.


Бо президент США Джо Байден НЕ МАЄ БАЖАННЯ виконувати волю свого народу, крапка.


Так само жодні акції та мітинги за кількасот метрів від Білого Дому не змінять його рішення НЕ НАДАВАТИ достатню для перемоги допомогу Україні.


Навпаки, це може навіть зашкодити, бо найменша провокація недоброзичливців або й штучно створена добре проплаченими “спеціальними” активістами може спричинитися до фальсифіковано роздутого скандалу з кривавими наслідками. Як це вже сталося у січні позаминулого року у тому ж Вашингтоні.


А дії Посла України в США п.Маркарової, яка висловилася проти акцій під Білим Домом, власне, й спонукають до таких думок. Хоч, якщо абстрагуватись від мети події, то посол іншої країни не має жодного права наказувати і погрожувати громадянам Америки, що і як їм робити, куди приходити і що підтримувати. Це мало б стати підставою для її звільнення. Але, погодьтеся, такі вислови посол собі не дозволила би без директиви від керівництва у Києві і без “дружньої рекомендації” Білого Дому. Тому жодних наслідків для неї сподіватись не варто, окрім подяки і схвалення її дій в стилі більшовицького “правильной дорогой идёте, товарищи”.


Теперішнє політбюро Джо Бараковича Байдена теж працює тими ж методами: “Решения партии – в жизнь!”, і жоден невдоволений пролетаріат з плакатами їх не зупинить.


Маленька надія на ленд ліз ще залишається, але, щиро кажучи, випаровується з кожним днем. Час іде, сподівання, що республіканці, все ж таки, дістануться до важеля ленд лізу, заваленого металобрухтом і сміттям після бурхливо безладної діяльності “великого будівничого Байдена”, згасає. В ниx зараз свої жнива, бо ж розгрібати треба багато чого. Країна в захмарних боргах, падіння рівня життя стрімке і небезпечне, енергетична незалежність знищена, кордони відкриті для мільйонів нелегалів і для тонн смертельних наркотиків, інфляція зашкалює... А тут ще й Україна зі своєю війною і, чого гріха таїти, зі своєю і не своєю корупцією.


Попри те, надія є, ще кілька місяців таки маємо. Тільки кожному треба займатись своїм.


Послам не треба пхатися до справ громадян країни, в якій посли є просто тимчасовими гостями.


Політикам треба чесно і сумлінно виконувати свою роботу для блага своєї країни.

Україні треба і далі боротись з ворогами зовнішніми та внутрішніми, і розраховувати тільки на себе.


Медійним же діячам, що працюють з темою України, треба керуватися інтересами України, насамперед. а не лише хапанням “гарячих тем” для власної розкрутки. І дуже обережно вибирати слова для закликів. Вміти відсіяти зерно від полови, як вчить народна мудрість. Якщо вже засівати медійне поле, то добірним зерном.


Бо полова ніколи не проросте. Тільки подарує оманливу надію, та буде вже пізно.



Оксана Давида, США


Фото: https://www.istockphoto.com/, https://spartz.house.gov/, https://www.reuters.com/

0 comments

Recent Posts

See All
bottom of page