top of page
  • Writer's pictureLyudmyla Pustelnyk

Ще раз про ще - мовне питання, і на фронті теж



Казати правду, думала, що на другому році повномасштабного російського геноциду це питання вже остаточно вирішене на користь державної у публічному просторі. Але ні, судячи з гнівних чи помірковано таких коментарів і на пошту мені з однаковим месиджем: "На фронті багато захисників говорять російською! Ти будеш їх вчити?!".


Так, говорять. Так, їхнє право. І ще такіше – мій доземний уклін кожному з них, хай хоч китайсько-монгольськи-російським суржиком говорять, а я завжди скажу "Дякую за кожну мить вашої праці, що створює кожен мій ранок!".


Але тепер на хвилинку пригадаємо, що ми, цивільні – не на фронті. Що яку мову захищаємо, також як мову соцмереж, маскульту, сфери обслуговування, мистецтва тощо дуже має значення для тих, хто на передовій. Щоб їм менше там часу довелося бути, щоб менше гинули і поверталися додому живими – треба, щоб у тилу було якомога більше української. Інакше буде повторення рашистських жахів, не раз, в т.ч. й після нашої Перемоги у цій війні. Вони обов’язково підуть з новою, щоб защіщать свій язик. Розумію, що повторюю сказане вже 1000 разів, але бачу, що навіть стільки виявилося замало.


А в окопах – там справді дуже не до мовного питання, там пекло і боротьба за життя, наше з вами. Тож і розбірки «за мову» дуже прошу залишити за лінією фронту, не юзати приклади військових, які на камеру висловлюються на користь російської. Хтось, можливо, це робить щиро, із суто особистих своїх міркувань, повага. Але не забуваймо, що кожен такий мікрофільм – справа дуже індивідуальна, узагальнювати не варто. Тим більше, робити однозначні висновки про всіх і більшість.


А хтось, підозрюю, загітовані палкими захисниками язика з тилу. Які або чогось вперто не бажають розуміти, або просто дурного хайпу задля, або чого їм так було.

Тепер подумайте, в якому напруженні щосекунди живуть вояки,! А тут їм, прошу дуже – давайте, хлопці, ще й мовне питання нам "порішайте"!


Без вас на решті території просто ніяк! Ще приїдьте, може, і кота нам з дерева зніміть?! Потім назад на війну. Або ж скажіть щось для соцмереж, як любите-абажаєте пушкіна, або Цоя чи Висоцького чи ще когось із вєлікіх. Агітатори руского наслєдія в Україні – воно конкретні метастази пустило – чи просто люди дуже, патологічно толерантні - рознесуть ці відоси по всіх широтах: "Ага, бачите, вояки за російську!".


Пані та панове, не робіть того! Не драконьте військових ще й нашою цивільною гризнею, їм і без неї досить клопотів. Може, хоч одне питання без них якось вирішимо?

І не тримайте граблі близько, ще наступите.


Насамкінець, нагадування: права росіян і російськомовних громадян в Україні гарантовані Основним законом України, його ніхто не скасовував. Як і не так давно прийнятого Закону про мову, до речі. А про закони моралі й етики нагадувати не буду, їх кожен знати і дотримуватися просто мусить. Тим більше, що це справа й фізичного виживання нації сьогодні.


Щодо авторки цих рядків: пишаюся своїми друзями, етнічними росіянами Сєргєєм та Аріною, обоє народилися в рф. Вони ще задовго до війни дуже допомагали українцям, відтак і поготів. Я, уявіть собі, з обома спілкуюся російською, і мене від того в жар чи холод не кидає, і я з тим цілком ок. Аріна бере уроки української – бо хоче знати ще одну мову. Не лише тому, що війна і аби таким чином висловити свою підтримку українцям. Просто хоче знати і розмовляти.



Людмила Пустельник, Global Village Home



0 comments

Recent Posts

See All
bottom of page