top of page

Як нарізали карту світу й України -

Writer's picture: Lyudmyla PustelnykLyudmyla Pustelnyk

Дослідження журналістки Ольги Жарчинської:


"Це писала ще 11 років тому. Історія повторюється. Тому ця тема актуальна сьогодні як ніколи.


Друга світова війна: хто, коли і для чого її розпочав? (Частина І). Як Тардьє під наглядом "сильних світу" перекроїв Європу


Історично так склалося, що датою початку цієї війни вважають 1 вересня 1939 року – в цей день Німеччина напала на Польщу. Хоча деякі історики-дослідники переконують, що її початок був 13 вересня 1931 року – це день вторгнення Японії у Манчжурію, інші – 7 липня 1937 року, коли розпочалася японсько-китайська війна. Зрештою, прийнято вважати дату 1 вересня. Світ відзначив уже 100-річчя Першої світової і 70-річчя Другої світової війни. Справа навіть не стільки у датах, а в тому, що у 30-і роки минулого століття світ лихоманило від міждержавних протистоянь, які згодом переросли у страшну війну.


І хоча потужні світові політики у Версалі 1920 року намагалися замирити усіх, та далекоглядні мислячі особи одразу побачили у тому "примиренні" закладену бомбу сповільненої дії. Яка раніше чи пізніше мала вибухнути з надзвичайно великою силою.


Недарма у 30-х роках леді Асквіт (дружина британського прем’єр-міністра часів Першої світової війни Герберта Асквіта (1908-1916), відома мемуаристка) на запитання, де народився Гітлер, відповіла: "У Версалі". І вона мала рацію. Навіть Ллойд Джордж (наступник Асквіта), який був однією з головних персон під час підписання Версальського миру, і той сказав своєму французькому колезі Жоржу Клемансо (теж версальському "миротворцю"), що вони цим договором закладають основи нової війни. Та Клемансо ніяк не зреагував на це, бо надто ненавидів Німеччину. (На фото вище - підписанти Версальського миру Клемансо, Вільсон та Ллойд Джордж).


Про те, хто брав участь в укладенні Версальського миру, писала. Але до його укладення ще довелося "попрацювати" над картою Європи, аби її перекроїти і перемалювати по-новому. Цю справу "сильні світу цього" доручили Андре Тардьє, який був помічником Жоржа Клемансо у підготовці Версальського миру на Паризькій конференції. Коли вона готувалася Джордж Ллойд навіть спробував обуритися: як так віддати два мільйони сто тисяч німців під владу тих (поляків), хто протягом своєї історії не зміг довести, що здатний до стабільного самоврядування!


"Це рано чи пізно приведе до нової війни на Сході Європи", – резюмував Ллойд. Клемансо обурився і наказав продовжувати розпочату справу. Джордж змирився з цим, а згодом підписав усі необхідні документи і навіть успішно привів їх до ратифікації.


Помічником Тардьє (відомий масон) був його добрий приятель Едвард Бенеш, на той час міністр закордонних справ Чехословаччини, який з 1915 року жив у Парижі, де, завдяки масонським зв’язкам, зав’язав вигідні знайомства у політичних, ділових та журналістських колах. Бенеш також був головою делегації Чехословаччини на Паризькій конференції 1919 року і його підпис стоїть під "мирним" договором. І що ж в результаті перекроєння карти Європи втратила Німеччина?


А це 95 відсотків сілезького вугілля, 49 із 61 антрацитової копальні, усі 12 залізних рудників, 11 із 16 цинкових і свинцевих рудників, 23 із 37 доменних печей – усе перейшло Польщі. Тобто 18 відсотків видобутку вугілля і 70 відсотків – цинку. А ще чимало території, яка була передана Франції (Ельзас-Лотарінгія), Бельгії (Ейпен-Мальмеді), Польщі (Верхня Сілезія і "коридор" за рахунок Західної Прусії), Чехословаччині (Судети), Литві (Мемель), під керівництво Ліги Націй (Саар, Данциг), також втратила суверенітет над Рейнською областю. Крім того, вона залишилася без усіх колоній, військового та торгового флоту. Флоту позбулися і її союзники.



Австрії відмовили у праві на воз’єднання з Німеччиною. За Сен-Жерменським договором вона передавала Італії частину провінцій Крайна, Каринтія, Кюстенланд і Південний Тіроль. Дві общини Нижньої Австрії і частина Сілезії разом з колишніми провінціями Богемія і Моравія склали основу Чехословакії. Буковину віддали Румунії, а натомість Австрія отримала Бургенланд, який історично належав Угорщині.

Таке "кроїння" – це необдумані витівки сильних світу цього? Ні. Це можливість в потрібний час підігрівати міжнаціональні конфлікти…


Держсекретар США Лансінг заявив, що українці "ще не дозріли вихованням, щоб мати свою державу".


Британський дипломат Нікольсон, якому довелося бачити "переділ світу", залишив спогади про це: "Після обіду кінцевий перегляд австрійських кордонів. Поснідавши, я відправився на рю Ніто, щоб поінформувати Бальфура (на той час міністр закордоних справ Великобританії – авт.)… В цій кімнаті мала вирішуватися доля Австро-Угорської імперії. П’ять поважних джентльменів ліниво і не напружуючись ділили Угорщину…


Трансільванія перекроювалася. Поки знаючі люди спостерігали за цим з тривогою, Бальфур дрімав. Лансінг (держсекретар США – авт.) щось креслив на папері, а Пішон (міністр закордонних справ Франції – авт.) розвалився у кріслі, моргаючи по-совиному. Тардьє вступав у суперечку з Лансінгом, але Угорщину розділили і перейшли до Чехословаччини.


По Югославії доклад комісії був прийнятий без поправок. Так само розібралися із спадщиною Османської імперії, де в Італії були претензії до Греції і Югославії, точніше до Королівства Сербів, Хорватів і Словенців. Тардьє рішуче зайняв сторону останнього – ще однієї нової держави, назва якої була не більше, ніж евфемізмом для "Великої Сербії", і де на престолі сиділа сербська династія Карагеоргієвичів.


Бенеш запропонував прорубати "коридор" через територію Угорщини, щоб з’єднати Чехословаччину з Югославією. Але на це навіть Тардьє не зважився. Запізнілі "охи" й "ахи" Ллойд Джорджа, що, мовляв, в багатьох випадках представники "малих країн" дезінформували "сильних світу цього", вартували небагато… Бенеш рішуче виступив проти обговорення питання про незалежність Словаччини. Його одразу підтримав Тардьє, закликаючи не плодити нові малі держави, далекі від європейської культури із сумнівними даними до самоврядування...". Коментарі тут, думаю, зайві.


Цей текст наведений лише для того, аби читачі зрозуміли, хто і як управляє світом, більше – вирішує долі держав! І якщо хтось сподівається, що ситуація змінилася, то він дуже наївний або просто ніколи не цікавився міжнародними проблемами, як тепер модно говорити, геополітикою. Для нас лише малюють "гарні картинки" на екранах телевізора і додають "правильні виступи".


Та, щоб завершити питання з розподілом Європи, зазначимо, що внаслідк "плідної роботи" Тардьє і його помічників в Угорщині виявилося менше угорців, ніж за її кордонами. Чехословаччина отримала Словаччину й Прикарпатську Русь, Югославія – Хорватію і Словенію, Румунія – Банат і Трансільванію. Вихід до моря Угорщина теж втратила, що її регент адмірал Хорті, останній головнокомандувач австро-угорським флотом, міг сприйняти як насмішку долі, якщо не особисту образу.


Поділ Османської імперії продовжувався довше, тому, що там точилася громадянська і війна з Грецією. Нова республіканська Туреччина під керуванням амбіційного генерала Мустафи Кемаля, який відомий як Ататюрк ("батько турків"), зайняла лише невелику частину колись потужної Порти, але їй вдалося за короткий термін стати сильною державою.


Незадоволеними залишилися навіть переможці. У Литви з’явилися територіальні претензії до Польщі (Вільно), у Польщі - до Чехословаччини (Тешин), в Італії - до Югославії (Яіуме) і Греції (їм обіцяли одні і ті ж турецькі землі). Крім того, совєтська росія в 1920 році через невдалу війну з Польщею втратила частину території на захід від "лінії Керзона" (східний версальський кордон Польщі), а також Бесарабію, яку москва офіційно так і не визнала територією Румунії.


Ну, і найцікавіший для нас факт. Як виявилося, велика Україна не удостоїлася, аби мати свою державу – її "вершителі світу" "розчленували" на шматки. Ось що з цього приводу заявив держсекретар США Лансінг, один з представників Штатів на засіданнях Паризької мирної конференції 1919-1920 років, який вважав українців нездатними створити державу: "Необхідно мати певний рівень виховання, щоб воно стало зрілим для автономії". А на одному із засідань заявив: "Америка визнає тільки одну неподільну російську націю, яка повинна бути зфедерована у своїй внутрішній політиці на зразок США".


Минув час, але світ не змінився, а тому саме ті події сторічної давнини мають нас змусити задуматися: що відбувається в Україні і хто за цим стоїть? І не сприймати усе, що чуємо,"за чисту монету". Бо тільки ми самі, не сподіваючись на америки і європи, можемо довести, що гідні мати незалежну, вільну Україну!


Хоча, якщо відверто, це дуже складно у нинішніх геополітичних умовах…і з нашою НЕукраїнською владою та необізнаним населенням.


Після приведеного вище, задумайтеся: чи могла після такого "миру" не розпочатися нова велика війна? Тим більше, коли йшлося про створення ще нествореного Ізраїлю… Ліга Націй без США була безсилою у цьому питанні.


(Далі буде)



Facebook


Ольга Жарчинська (Жарчинська Ольга), м. Київ


0 comments

Comments


© 2023 by Site Name. Proudly created with Wix.com

bottom of page