Чому наші предки не любили, а то й боялися числа – 13?
Як говорять давні перекази, коли ще не було календарів, люди визначали закінчення року і початок нового в ті дні коли закінчувалася зима і починалася весна – коли все оживало, та давало життя іншим. У природі наставав новий рік, тож і люди починали його відлік.
Тому не дивно, що наша "Щедрівка" звучить так –
"Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару, -
Там овечки покотилися,
А ягнички народились…".
Звичайно ж, як ми розуміємо, приліт ластівок і народження ягнят не могли бути у січні місяці. То ось, коли закінчувався дванадцятий місяць і старий рік, а це мав бути останній місяць зими, а весни ще не було, то у той рік наші предки, не починали відлік весняного місяця! І не починали нового року, а вводили ще один зимовий місяць – тринадцятий. І він міг бути ще тиждень, два, три… Тобто стільки днів чи тижнів, скільки продовжувалася зима.
У той час, як і зараз, життя залежало від робіт у полі та наступних врожаїв. Затягування з початком весни та пізніми польовими роботами затягувало посів і зменшувало врожаї, інколи дуже значно. Це часто приводило до недобору врожаю і голоду у майбутньому. Ось тому людей і лякав цей тринадцятий місяць і число 13.
Хоча зараз наявність техніки, прискорює польові роботи та зменшує вплив пізньої весни на врожаї.
Також люди святкували збільшення дня, що означало прихід на землю енергії сонця та тепла. Це впливало на врожай та збільшення потомства у тварин, виживання уже народжених у теплу весну тощо.
І коли, після зими, наставав Великий день – "Великодень", тож його святкували, бо давав надію на майбутнє.
Про те, чому саме крашанки є ознакою Великодня, є багато версій, але мені подобається ось ця: яйце зображує нове життя, що пробивається через уявну смерть (твердість) яєчної шкаралущі. Тобто, коли після холодної зими настає нове життя.
Як пояснюють дослідники, ці звичаї стали невід’ємною частиною великодніх святкувань. І що "під час християнізації язичницьких релігій" було легко поєднати язичницькі свята на честь "переходу від смерті взимку до життя у весняну пору" з воскресінням Ісуса. Також це відіграло головну роль у впровадженні "християнських свят" в язичницький календар і дуже посприяло масовому наверненню до християнства. Прив’язавши нову релігію до постів і свят предків місцевих жителів.
Після багатоденного посту, люди поспішають скоріше скуштувати оту омріяну ковбасу, крашанку, чи навіть випити сто грам, але перед цим традиційно мають сказати "Христос воскрес". Хтось має обов’язково це підтвердити і сказати – "Воістину воскрес"…
Чи не є це великою грою для дорослих людей? Де більшість розуміє, що головне - це те, що закінчився піст, і уже можна їсти все, чого бажає душа. А воскрес Ісус, чи не воскрес - то вже справа другорядна.
Люди сидять за святковими столами, чаркуються і п’ють за воскресіння Христове, а на покуті, на стіні, та і на шиях, висять хрести із розіп’ятим і замученим Ісусом. Він дивиться із цих хрестів столи з наїдками... Хочеться сказати: "Якщо уже вам так кортить з’їсти і закусити за Його воскресіння , то хоч із хреста Його зніміть. Відпустіть уже, нарешті, дайте Його тілу спокій. Бо якось, не по-людськи їсти і пити у присутності розіп'ятого мученика. Можливо, Він тоді і справді воскресне?
Сергій Медвідь (Сергій Медвідь), м.Вінниця
Comments