Якщо взагалі... Пані та панове, ми, на жаль – саме масовка в цинічному глобальному спектаклі.
Сценарій повноцінним вторгненням у ближчому майбутньому виглядає сумнівно. Хоч би тому, що протяжність кордону РФ з Україною тоді істотно збільшується. Ресурс для утримання нової лінії буде потрібен чималий – і людський, і фінансовий. Традиційне “а чьо, дєньгі єсть!" не прокотить, бо то вам не менша територіально Грузія. Ворог тупо не має стільки живої сили, як потрібно для загарбання. Волога мрія “ЗСУ будєт бистро разгромлєна” має добрі шанси обернутися небажаною для “гостей“ “фізіологією“, тривалим “запором” РФ на щойно потоптаних землях. А це знову витрати. Звичайно, пуйло і раціональне мислення – речі кепсько сумісні, але гроші він, все ж таки, рахувати вміє.
До речі, про них. Гепнути в “Північний потік-2” майже 10 млрд. євро тільки для того, щоб перекреслити майбутні прибутки вторгненням?! Бо, якщо раптом, пофігістичному колективному Заходу таки доведеться реагувати санкціями, хоч-не-хоч.
Ще один чинник: зимова Олімпіада в Китаї. Нова війна з Україною стала б величезною іміджевою втратою для РФ на святі спорту. Ніудобна как-то... Незалежно від того, скільки медалей візьмуть російські атлети, (не) наївшись допінгу.
А в диктаторів традиція – вдягати білі рукавички на закривавлені по лікті напередодні великої показухи. Згадайте Гітлера в серпні 1936го перед олімпійським Берліном – навіть ненависним йому євреям-спортсменам дозволив виступати і до кінця року не рипався з жодними загарбницькими амбіціями. Тим часом, Бельгія, налякана введенням німецьких військ в демілітаризовану Рейнську зону в березні того ж 1936го, оголосила в себе військовий стан. Нападу таки “дочекалася”, тільки 4 роки по тому, в травні 1940го. Внізапна і без оголошення війни.
Вона, щоб бути успішною, не потребує попередньої і широкої – як сьогодні – рекламної кампанії в усіх без винятку світових ЗМІ.
Але нею на нервах і почуттях українців не грають тільки ліниві! Навіщо?
Щоб і вівцям в ЄС та США фейси зберегти, і кремлівського вовка нагодувати. В перекладі – треба щось робити з набридлим усім Донбасом! Суперечливі сигнали Вашингтона Києву останніх тижнів – дуже в масть теорії про закулісний договірняк пуйла з бідоном, аби “спонукати” Київ до імплементації Штайнмаєра. З одного боку – візит аж самого Блінкена з протокольними бла-бла-бла. Про що говорили не для преси – здогадатися можна. З другого боку – скандальна заява Байдена про “незначну реакцію на незначне вторгнення”. Все разом – месидж Зеленському, "погоджуйся на амністію бойовиків та іншу днр-діарею, інакше ми за тебе впрягатися не будемо".
Маємо елегантну, як граблями по лобі, зовнішньополітичну комбінацію, вигідну, як не крути, всім, навіть Зеленському.
Для Заходу – Україна і надалі залишається буферною зоною між РФ та НАТО, можна тримати на короткому повідку туманними перспективами членства скільки-завгодно довго. Хоч би Київ геть усе повиконував, чого вимагають, альянс в ближчому світловому році нам не світить. Бо нікому не хочеться мати медведя просто за парканом. Але задобрювати його поступками українським коштом – чому б і ні?
Щоб Київ не дуже рипався, треба утримувати неслабкий градус військової загрози в ЗМІ. Вони й тримають.
На цьому тлі українська ейфорія з приводу постачань західної зброї виглядає... Тільки ейфорією. Бережи, звичайно, Боже, королеву, і британці – молодці, без іронії. Тільки не треба забувати, що Англія, надто після Брекзіту, добряче втратила репутаційно. А тут – розкішна нагода побути рятівником України! Поки недолідер з Капітолія незрозуміло мимрить. Рейтинг ще вчора не надто популярного в себе вдома Бориса Джонсона продовжує зростати. Тепер уже і як крутого хлопця, що показує фак пуйлу. Ну, й історично британці не минають нагоди, щоб хоч десь підпаскудити Росії – теж про це незабуваймо.
Зеленський – йому ситуація, хоч і напружує, але теж вигідна. Бо захищає від виправданого Зе-недолугостями чергового Майдану, дозволяє надимати щоки і проводити нові “реформи”. Від яких у співгромадян волосся дибки стане ще не раз. Цього разу “реформи” виправдають військовою загрозою.
То вже інше питання, наскільки довго вдасться надимати щоки і під якою підливою (“дипломатичної перемоги”?) нам згодують впихання Мінських угод у законодавство.
Всі актори тут – в шоколаді. Крім українців, бо вони – масовка.
До речі – на тлі наших проблем пройшла майже непоміченою новина про чергове нарощування китайської військової присутності в Тайвані. Бо всі зайняті загрозою з Москви, з якою Пекін давно вась-вась.
GlobalVillageHome
Фото: карикатура 1901 р., рос.медвідь навпроти європейців. На бекграунді посміхається Китай (https://warspot.ru)
