«Гасло поколiння «некст» – «все та вiдразу» – це не зовсiм про Дмитра. Бо вiн спокiйно вiдмовиться вiд другого, щоб гарантовано отримати перше i зiрвати джек-пот. Цей хлопець має витримку, вмiє почекати,» – розповiдає колишнiй колега Д.Разумкова по державнiй службi.
Минула президентська кампанiя – це трiумф провiнцiалiв. Полiтикiв, про яких нiхто не знав ще пiвроку тому i якi стали киянами порiвняно недавно й переважно тому, що в рiдних пенатах було сутужно з пристойно оплачуваною роботою. Майже всi цi люди – новачки на Печерських пагорбах. Крiм одного – Дмитра Разумкова, речника президента В.Зеленського та його консультанта №1.
Батьки та дiти, дежа вю
Попри те, що сьогоднi Дмитро – один з найвпливовiших полiт-технологiв країни та недавно очолив новостворену партiю «Слуга народу», його сьогоднiшнiй успiх навряд чи був би можливим без впливу батька та його досягнень в полiтицi – покiйного Олександра Разумкова.
Якщо характеристика «народився зi срiбною ложкою в ротi» – про тих, хто з привiлейованих родин – застосовна до українських реалiй, то щодо Дмитра вона cправджується. Олександр Васильович свого часу був першим помiчником Леонiда Кучми (1994-1995). Яскравий представник днiпропетровської команди, комсомольський лiдер в минулому, очолював iдеологiчний напрямок. Зокрема, намагався налагодити спiвпрацю з тими, кого напередоднi колапсу СССР цнотливо називали «неформальною молоддю» – як-от панки та рокери.
Був одним з тих, хто привiв до влади Л.Кучму (перший термiн), однак вже восени 1994-го написав заяву на звiльнення з його апарату. Бо посварився з тогочасним главою президентської адмiнiстрацiї (АП), одiозним Дмитром Табачником. (Тому згодом судилося «воскреснути» з полiтичного небуття ще й за президента Януковича – в ранзi мiнiстра освiти i «прославитися» курсом на русифiкацiю та спробами переписати українську iсторiю в шкiльних пiдручниках).
Причину вiдставки Разумкова-старшого у заявi названо не було, зате про неї говорили наближенi до Банкової – спрацював знаменитий принцип кучмiвської кадрової полiтики, сервiлiзм. А саме – у владних кабiнетах втримуються лише тi, хто демонструють постiйну лояльнiсть главi держави.
Разумков-старший
Постать Табачника, класичної «людини в футлярi», цю тезу пiдтверджувала щонайкраще. Надто, на тлi Разумкова – харизматичного iнтелектуала, що без перекладача спiлкувався з iноземними партнерами доброю англiйською.
Олександр доклав рук до вiдомої Конституцiйної угоди 1994-го. (Тогочасна Рада на чолi з О.Морозом та Л.Кучма довго з’ясовували стосунки, склалася патова ситуацiя, виходу з неї шукав i перший помiчник президента). Його заслугою також вважають стримування сепаратистських настроїв у Криму на початку 1990-х – а проросiйськi сили нiколи не «вiдпочивали» на пiвостровi.
Тим не менщ, Олександровiй кар’єрi в АП настав край. Табачник перебирав на себе все бiльше повноважень, не передбачених його посадою i втручався в роботу команди референтiв, яку очолював Разумков. Останньому, крiм того, не подобався впроваджуваний Кучмою напрямок змiцнення владної вертикалi за рахунок обмежень можливостей iнших iнститутiв влади. Разумков – небезпiдставно – вважав, що така практика приведе до згортання демократiї в Українi.
В жовтнi 1995-го, коли писав свою заяву, заодно й створив прецедент в новiтнiй iсторiї України – це була перша гучна вiдставка чиновника такого рангу, до того ж – добровiльна.
До 1997-го працював заступником РНБО, керував стратегiчною групою з питань українсько-росiйських вiдносин. Створив Центр аналiтичних дослiджень, якому згодом судилося стати чи не єдиним в країнi незалежним think-tank’ом – також i найбiльш авторитетним.
Вiдтак мине всього два роки – i Олександр Разумков вiдiйде у вiчнiсть пiсля тривалої хвороби. У вiцi всього 41-го року – а якраз стiльки зараз новообраному Зеленському. Полiтична мiстика?
Мати, Наталя Кудря
Хтозна, чи не думав тодi 20-рiчний Дмитро, стоячи бiля свiжої батькової могили: колись настане момент, i вiн зумiє «подякувати» зубрам з Банкової за батькову вiдставку? Чи, може, просто захотiлося щось довести татовi? Xай навiть того вже не було серед живих i який незадовго перед тим сторив нову сiм’ю з iншою жiнкою. (Вiдомою журналiсткою Юлiєю Мостовою).
Як би там не було, але навеснi 2019-го на прiзвище «Разумков» знову замовили перепустку на Банкову. Як колись батько, син зробив ставку на «неформальну молодь» в полiтицi, «квартальну» – i не помилився.
Майже одразу пiсля того, як ЗЕ!команда зайняла новий для себе офiс, заговорили про доволi прохолоднi стосунки мiж радником Зеленського i новопризначеним шефом АП, А.Богданом, людиною олiгарха Коломойського. Обидва, м’яко кажучи, не товаришували й ранiше; курували медiйний напрямок пiд час кампанiї i нерiдко мали цiлком протилежнi бачення з цього приводу.
Дежа вю, a, може, «спадковiсть» – Разумкови кепсько вживаються з керiвниками президентської адмiнiстрацiї. Чим закiнчиться нове протистояння в боротьбi за вплив на президента – ще побачимо.
Молодий, що не вiдразу став «ЗЕ!леним»
Давно вiдомо – навiть дуже талановитим артистам потрiбен продюсер, без якого годi добитися успiху. Для актора Зеленського, який вирiшив «змiнити амплуа», таким «продюсером» в полiтицi став Разумков-молодший. Бо
можна було скiльки-завгодно повторювати про некорумпованiсть та позасистемнiсть Зеленського, однак без iнсайдерського знання, як же працює та система, обiйтися важко. Надто тому, хто пообiцяв систему зламати.
А Дмитро Разумков, хай недовго, але частиною системи побути встиг.
Саме його знання системи пiдказали будувати кампанiю методом «вiд супротивного». Поки конкуренти витрачали зусилля, час та грошi на традицiйнi методи боротьби – поширення компромату один про одного, обiцянки виборцям, поїздки в регiони тощо – кандидат Зеленський нiчого подiбного не робив. Ба, навiть не спiлкувався з виборцями – це в нього попервах виходило незграбно. (Чого лише варта фраза «зуб даю!»). Тому за нього говорив Дмитро. За винятком кiлькох ляпiв – наприклад, коли якось на ток-шоу сказав, що Володимир – «фiгура несамодостатня» – говорив доволi зважено, як належить аналiтиковi.
Як же «гартувалася» ця «сталь»?
Головний речник «ЗЕ!Команди» та локомотив її успiху – то таке собi живе втiлення усiх виборчих принад його кандидата, сьогоднiшнього президента. Артистична тусовка Разумкову близька буквально по кровi, адже мама – народна артистка України Наталя Кудря. Багато рокiв дiлила сцену Театру росiйської драми iм. Лесi Українки з iншою народною – Тетяною Назаровою, часто грали в тих самих спектаклях. A Тетяна також вiдома як дружина вже згадуваного Дмитра Табачника.
До речi, й сьогоднi Дмитро Разумков – частий гiсть театрального закулiсся, приятелює з багатьма артистами, серед кращих друзiв – ще один колишнiй провiнцiал, актор Петро Мага. Той переїхав до Києва з Чернiвцiв, працював у Павла Зiброва, Савiка Шустера, а зараз керує театром «Особистостi».
Молодий-зелений Разумков (36 рокiв), однаково не чужий в таборi регiоналiв (сам колись там був партiйцем) i в середовищi помiркованих нацiонал-патрiотiв. Останнє – знову ж таки, через кревнi зв’язки, бо вiтчим його рiдного брата Глiба – ще один екс-кандидат в президенти, А.Гриценко, сьогоднiшнiй чоловiк Ю.Мостової. Свого часу очолював Центр дослiджень iменi Разумкова, заснований Олександром Разумковим.
Свiт – тiсний, а свiт української полiтики – це нерiдко той самий генетичний код для його дiячiв, i не лише в переносному розумiннi.
Дмитро народився в Бердичевi, де провiв першi роки життя. Випускник вiдомого cтоличного лiцею №38, куди вiддають своїх нащадкiв народнi депутати та iншi небiднi люди. Навчання коштує дорого, але того варте: англiйську вивчають з першого класу, нiмецьку чи французьку – з п’ятого i обов’язково латину – з сьомого. Перед школярами часто запрошують виступити вiдомих письменникiв чи громадських дiячiв.
Далi були альма-матер колишнього президента, П.Порошенка, а також Дмитрового батька – Київський Iнститут мiжнародних вiдносин, спецiальнiсть – «Мiжнародна економiка».(Разумков-старший вступив туди з другої спроби, синовi вдалося з першої). Ще одна освiта – диплом правознавця Нацiонального унiверситету державної податкової служби i – свiй бiзнес, центр Ukrainian Politconsulting Group.
Та до цього прийшов неодразу. Як повiдомляє thebabel.net, починав простим агiтатором в «Партiї регiонiв», в 2006-му. Звернув на себе увагу критикою полiтики тогочасного президента В.Ющенка та Помаранчевої революцiї. Дмитрова риторика сподобалася вiдомому регiоналу Петру Мельнику, ректору Нацiонального унiверситету державної податкової служби. (Мельника кiлька разiв звiльняли за зловживання з унiверситетськими коштами, але той все одно повертався на посаду).
Мельникова рекомендацiя пригодилася – Дмитра взяла до себе помiчником народний депутат вiд «Партiї регiонiв» Валерiя Матюха (на громадських засадах).
Потiм Раду розпустили, i Дмитро став держ-службовцем – працював у командi мiнiстра регiонального розвитку Володимира Яцуби. Яцубу пов’язують з формуванням загонiв «тiтушок», що били євромайданiвцiв. Разумков сьогоднi запевняє, що тодi про це не знав.
Був радником глави Кiровоградсько ОДА Андрiя Нiколаєнка з питань iнформацiйної полiтики. Колега Разумкова з тих часiв, що не побажав розголосу для власної особи, розказав свої
враження про Дмитра: «Стриманий, я б сказав, скритний. Коли не на камери, то дуже неговiркий. Як то кажуть, вмiє «фiльтрувати базар». Прагматичний. Нiкого не пускає в свiй приватний свiт.
А гасло поколiння «некст» – «все та вiдразу» – це не зовсiм про Дмитра. Бо вiн спокiйно вiдмовиться вiд другого, щоб гарантовано отримати перше i зiрвати джек-пот. Цей хлопець має витримку, вмiє почекати».
Вiн дочекався свого шансу повернутися у велику столичну гру – десь у владних коридорах Дмитро перетнувся з Сергiєм Тигипком. Той був вдячний Разумкову-старшому, який колись витяг друга з провiнцiї на престижну посаду в командi Павла Лазаренка – вiце-прем’єром з економiчних питань. Дмитро став працювати в штабi Сергiя Тигипка, що змагався за президентську посаду в 2014-му. Саме цiй роботi Дмитро завдячує практичним знайомством iз захiдними полiт-технологiями. Тигипка консультували французькi фахiвцi. Пiсля програшу шефа на виборах, Разумков покинув його штаб. Зайнявся сiм’єю – саме народилася його перша дитина (зараз – батько двох) – i почав розвивати свою фiрму. Кiнцевою метою якої було не обслуговувати владу, а стати владою самому.
Ukrainian Politconsulting Group розкручувалася повiльно – її не хотiли помiчати. Першi вiдчутнi успiхи зявилися в 2015-му – UPG «виграла» крiсло мера Переяслав-Хмельницького, проштовхнула до Київ-ради кiлькох депутатiв. Далi – бiльше: на замовлення урядових структур в Бiлорусi та Казахстанi група оцiнювала ризики масових протестiв в цих країнах. Судячи з того, що про тамтешнi протести в останнi роки не чули, оцiнювання UPG вдалися.
Навеснi 2018-го на групу вийшов «кварталiвець» Iван Баканов, сьогоднiшнiй заступник голови СБУ та друг дитинства Зеленського.
Iнтерв’ю з тих часiв, у якому Разумков говорив, що не вiрить в появу «українського Макрона» було звичайним вiдволiкаючим маневром. Вдалим – екс-лiдера «95 кварталу» достатньо довго не сприймали серйозно старi гравцi у вiтчизняному полiтикумi. А коли розгледiли, то було вже пiзно.
Та й вже зазначений Дмитрiв прагматизм напевне спонукав його звернутися до статистичного аналiзу, альфа i омеги полiтологiї, перш, нiж погодитися на спiвпрацю з Зеленським. Суть: вiрогiднiсть перемоги того чи iншого кандидата вираховується математичною формулою взаємодiї кiлькох чинникiв. Беруться до уваги найрiзноматнiшi, але обов’язково – соцiально-економiчнi показники та суспiльнi настрої – загалом i окремих груп населення. Розрахунки – складнi, aле якщо зробленi правильно… Що було далi – вiдомо. Зеленському судилося стати найуспiшнiшим проектом Разумкова. Синовi, як колись батьковi, вдалося зробити свого кандидата президентом.
Якогo напевне згадуватимуть зовсiм не так, як Леонiда Кучму
Цитати Дмитра Разумкова:
Про шефа: «Бажання поміняти в цій країні у нього було давно. Хтото б що не казав, але Зеленський ризикує всім, починаючи від бізнесу, репутації, статусу, любові, яка у нього була фактично безмежною, тому що більша кількість громадян України його любила і зараз, напевно, любить як одного з фронтменів студії «95 Квартал».
Про росiйську: «Поки в нас росiйська агресiя, поки є бажання росiйської держави захищати росiйськомовне населення, то пiд час ефiрiв я користуюся виключно росiйською. Тому що вважаю, що не треба приїжджати на танках, приходити з кулеметами, автоматами та «зеленими чоловiчками» i захищати мене як росiйськомовне населення».
Про першу п’ятiрку «Слуги народу» на виборах до парламенту: «Чекайте з’їзду партiї. Хто там буде першими у списку – непринципово. Важливо iнше – з якими цiнностями йде людина, пiдхiд до державностi, патрiотизм. Та й програма партiї ще в стадiї розробки».
Ештон Бест-Коровайний
Фото: ukraina.ru, ukrainianwall.com, ru.espreso.tv, rbc.ru, rusdram.com.uа
