top of page
  • Writer's pictureLyudmyla Pustelnyk

Hіна з роду Кухарчуків, Хрущова


Несвідома українка з Холмщини, спокушена червоним прапором. Рятувала полонених більшовиками галичан і проводила політінформації. Про першу леді комуністичної країни.


У 60-70 роки минулого століття дружини українських дисидентів свідомо  обрали дуже нелегкий шлях. Тому, що це означало бути дружиною політичного зека. Вважайте, автоматичний пакет з трьома “б”:  безробіття, бідність, безправ’я. На довгі роки. Тоді як поруч, наприклад, у Києві жили дружини номенклатурної верхівки. Звісно, в умовах того часу жили матеріально добре, але не тільки…  Це були різні світи. Фактично паралельні. Зі світом дисидентів вони майже не перетиналися. Тож поговоримо про сановитих дружин. Якими вони були? Щасливими? Нещасними? І чи могли в принципі мати право на власне життя, на вибір і реалізацію?


Насправді важко назвати яскраву номенклатурну дружину, оглядаючись із-за плеча 2023-го. Яскравих було мало. Навіть ті, хто свого часу зміг піднятися до найвищої вершини - статусу дружини першого секретаря ЦК КПУ – тепер потьмяніли. Думаєте багато можна сказати про “другу половинку” Щербицького – Аріадну Гаврилівну ? Та ні. Хоч вона і не була домогосподаркою, а працювала у київській школі вчителькою російської мови та літератури. Проте ідеально вписувалася ще у сталінську традицію, за якою дружина повинна знаходитися в густій  номенклатурній темряві. Ніна Петрівна Хрущова теж не вирізнялась яскравістю.


 Її обличчя називали простим, селянським. Це особливо помітно на цих історичних фото поруч з Жаклін Кеннеді, однак… Є ще одна тоненька ниточка, за яку інколи смикає історія. Дружина очільника СРСР була українкою. Її дівоче прізвище –  Кухарчук. Тому й, кажуть,“вишиванка на Микиті Сергійовичі, українські пісні, борщі, вареники”… Щоправда, їхній зять Олексій Аджубей писав, що Хрущови дотримувалися безсольової дієти.


На відміну від Микити Сергійовича, його дружина не залишила спогадів.  Коли донька Рада впрохала Ніну Петрівну написати щось про себе, то з-під пера матері вийшло декілька блідих аркушів автобіографії. Звісно ж, російською.



Населення Холмської губернії було українське, у селах говорили по-українськи, адміністрація ж у селі, у гміні і вище була російська. У школах навчали дітей російською мовою, хоча в сім'ях російською не говорили. Пригадую, що в першому класі початкової сільської школи, де я вчилася, учитель бив лінійкою по долонях учнів за провини, зокрема за погане розуміння пояснень вчителя російською (діти не знали її). Це називалося “отримати лапу”.


Невідомо чи отримувала Ніна “російську лапу”, тому що була обдарованою і легко вивчала мови. Незабаром вона так само подужає не тільки російську, але й французьку й англійську. Та про це трохи згодом. Поки що через Холмщину, випалюючи села, котився фронт Першої світової. Ніна в той час вчилась у російській жіночій гімназії в Холмі. До речі, батьківщина Михайла Грушевського. Невдовзі гімназію евакуювали до Одеси. Там Ніну застав крах однієї імперії і початок іншої. Саме в Одесі її  спокусив прапор більшовиків. Чому ви дивуєтеся?


Так, Ніна була українкою, але несвідомою, з російськомовною початковою та середньою освітою. У своїх спогадах вона гречно дякує єпископу Євлогію, який не тільки допоміг їй потрапити в російську гімназію, але й послідовно проводив русифікацію в Холмщині. До речі, не лише українців, але й поляків. Тож не сумнівайтесь: єпископ Євлогій та одеські більшовики розмовляли однією мовою.


1920-ий. То був час, коли Ніна могла зустріти в Одесі чимало своїх співвітчизників. Їх привозили підводами, поранених, важко хворих та розміщували у тифозних лазаретах-бараках. Йдеться про трагічні події, коли УГА, Українська Галицька Армія потрапила у трикутник смерті між арміями червоних, денікінців та поляків. Галичан почала косити ще й моровиця тифу. Вони змушені піти на угоду спочатку з денікінцями, а згодом з червоними. Думаю, що Ніна розмовляла з хлопцями, які вже одужували. Бачила їхні бліді обличчя, обтягнуті шкірою вилиці, одяг, який теліпався… Такі слабкі, такі збідовані… Зазнавши  поневірянь, відірвана від родини, вона свідомо прагнула опинитися в таборі сильніших. І вибрала більшовиків.  Далі товаришка Кухарчук, яку з малолітства українські мама і тато привчили до сумлінної праці, з такою ж сумлінністю кинулась у вир ідейної боротьби. Рівність, справедливість, братерство. І все таке… Хоч насправді Ніною керувало раціо.



То був дуже щільний і насичений час. У тому ж 1920-му радянська росія  розгорнула інформаційну кампанію в Галичині. Вождь пролетаріату чомусь вирішив, що галичани так мріють приєднатися до території більшовиків, що аж у снах ненароком скрикують: “ленін, пріді. ленін, пріді”. На цей проєкт було виділено чималі кошти – 50 мільйонів карбованців. Організовано відповідні структури – Галревком (Галицький революційний комітет) і Галбюро (Галицьке бюро).


 Ніна Кухарчук потрапила в обойму агітаторів, яких направили до Західної України. Вона працювала в різних пропагандистських осередках, в тому числі і в Галицькому бюро. Ми не знаємо які саме завдання виконувала дівчина з Холмщини, але відомо, що Галбюро, крім більшовицької агітації, займалося ще й порятунком галичан. На початку 20-их чимало курінних і вояків УГА опинилися в російсько-більшовицькому полоні. Хтось мордувався в одеському ЧК, хтось сидів у кожухові – концтаборі під москвою, когось заслали аж до архангельська. То ось, Галбюро, яке очолювали більшовики-українці, витягувало своїх людей. Писали петиції й скарги до ЧК. Тоді це ще було можливим. Прохали і вимагали. Інколи без успіху. Наприклад, легендарного генерала УГА Осипа Микитку було страчено в москві, на луб’янці. Проте, вдалося вирвати з концтабору кожухів сина Івана Франка – Петра.


І чимало інших. Звісно, що Ніна Кухарчук була і свідком, і учасницею порятунку співвітчизників. Хоч у своїй автобіографії ані словом про це не згадала.   

Далі Ризький мир 1921 року і новий радянсько-польський кордон. Більшовики змушені згорнути свій амбітний проєкт і забиратися геть із Західної України. «Галицьке дійство закінчилося», –  песимістично  підсумував результат у листі до леніна керівник Галревкому Дмитро Затонський. До речі, у тридцяті всі діячі галицького проєкту були репресовані. В тому числі й Затонський. В основному, розстріляні. Хтось покінчив життя самогубством. Ніні Кухарчук пощастило.


Наприкінці 20-их в Юзівці, теперішній Донецьк, товаришка Кухарчук познайомилася зі своїм доленосним чоловіком. Молодий, але уже удівець із двома дітьми. Його звали Микита Хрущов.


Теж більшовик-агітатор. Це не був мезальянс. Обоє з селянської глибинки. Ніна – з Холмщини, Микита з Курщини. Підозрюю, мав теж українське коріння. Інакше був би Микита Сергійович Майським-Жуковим, а не Хрущовим. Про чорно-білі деталі його портрета написано чимало. І справді: той, хто розхитав культ Сталіна, паралельно увійшов в історію, як вірний слуга диктатора. Хрущов виконував усі сталінські накази, в тому числі про окупацію Галичини 1939-го. Знав теж і про секретні протоколи "Молотова-Ріббентропа", згідно яких батьківщина його дружини поглиналася Третім Рейхом.


-      Ніно, якщо хочеш забрати батьків, то виїжджай сьогодні. Завтра буде пізно.



І Ніна поїхала на Холмщину, яку покинула разом з більшовиками 20 років тому. Ось уже й рідна хата, мама, тато, брат, племінниця… Хрущова пише про зустріч з родиною сухо. Так, буцім веде партійний протокол. Та я впевнена, емоцій не бракувало. Обнімалися, цілувалися. А новина хутко облетіла село від хати до хати:


-      Та то Ніна приїхала!

-      Яка Ніна?

-      Та Кухарчуків. Та, що в Москву за великого начальника віддаласи.


На борт "полуторки" поскидали нехитрий селянський скарб і поїхали до Львова. Мама, тато, брат, племінниця… Радянська номенклатура розмістилася в центральному кварталі міста.


Привезла я своїх батьків до Львова, у палац воєводи, де квартирував Микита Сергійович. Стали вони ходити кімнатами і дивуватися. Наприклад, покрутив мій батько кран водогону і гукає матері: "Ходи сюди, подивися як вода тече з труби". Всі прибігли, дивляться, ахають. І тільки брат Іван Петрович сказав, що він бачив уже водогін…


 Ввечері прийшли Хрущов разом з Тимошенком, невдовзі маршалом.  Батько Ніни глянув на Тимошенка і запитав:


-      То ви мій зять?


Невеличкий конфуз, після якого селянська родина підштовхує малу племінницю поцілувати Хрущову руку. Але не дивуйтесь і не осуджуйте їх за це. Такою була архаїчна традиція: цілувати руку священнику й панові. Микита Сергійович, звісно, стримав дівчинку.


Треба віддати належне: у Хрущових була міцна сім’я.


Ніна виховала шестеро дітей. Двох Микити Сергійовича, трьох їхніх спільних і внучку Юлю, чию матір cталін репресував. Проте, Хрущов не скаржився. По своєму, був навіть вдячний джугашвілі за м’якість. Ну, примушував танцювати на бенкетах, ну, посадив невістку, але ж не дружину, як в молотова…


1944 року Микита Хрущов, тоді ще очільник радянської України, активно пропонував включити Холмщину, як окрему область, до складу урср. З тодішнім міністром закордонних справ Олександром Корнійчуком вони підготували відповідні документи. Відіслали до москви. Мовляв, територія Холмщини – це споконвічні українські землі. Навіть для переконливості організували листи селян з проханням про возз’єднання. Оце так патріот Микита Сергійович, оце так збирач земель українських…



Що це з ним трапилося? А все просто. За його активними рухами, бо він був ще той холерик, ховалася тінь дружини. Це була її рідна земля. Це не Хрущова, а її вела ностальгія. Думаю, цього разу востаннє. сталін не захотів нової Холмської області. Микиту Сергійовича незабаром перевели до Москви, і в подружжя Хрущових почалось активне кремлівське життя. З того часу далека батьківщина Ніни Кухарчук ще більш потьмяніла. Так, наче села Василів і не було ніколи. Ніби та Холмщина їй приснилась.  


Інакше чому так безбарвно згадує Ніна своє дитинство? Ви ж знаєте, що всі українські села є красивими? Особливо в дитячій пам»яті. І Шевченкове село в лівобережній Україні і Франкове на правобережжі. Навіть в злидні і погані часи. А в Ніни цього немає: ні спогаду про річку, ні про греблю, ні про сади, в яких потопало село. І що вкрай дивно: жодного по справжньому теплого слова про маму і тата… В які западини підсвідомого це все зникло, Ніно? Зять Олександр Оджубей, чоловік доньки Ради і колишній редактор газети "Iзвєстія", писав:


"До останніх днів Ніна Петрівна виконувала всі партійні та громадські доручення, ходила на збори. В кінці життя  проводила заняття  політінформації для службовців та робітників будинку в Староконюшенському провулку, де Хрущови отримали квартиру".


Уявляєте? Літня жінка, яка з усіх сил намагається бути активною (чи живою?) і промиває мізки робітникам радянськими штампами: рівність, справедливість, братерство… По суті,  мертвячиною. Такий фінал мені здається, як мінімум, недостойним…


Десь під ту пору вона буцім сказала, що вік прожила, а життя і не бачила… Що Ніна  Кухарчук мала на увазі - я не знаю.



Уляна Глібчук, м. Київ

 

0 comments

Recent Posts

See All
bottom of page