Щоб "шахіди" чи "калібри", запущені з території "дружніх" Угорщини чи Сербії, обстріляли Берлін або Зальцбург.
Щоб ваня, нажертий-впитий в пограбованому ним же магазині десь під Міланом, просто так, знічев’я розстріляв на вулиці перехожих.
Щоб про Шантії, Фонтенбло чи Сен-Дені, чарівні передмістя Парижа, у решті світу дізнавалися, здригнувшись. Як про наші Бучу, Гостомель чи Ірпінь.
Щоб серьога серед білого дня згвалтував Гретхен, та ще й на очах її дітей. Що відтак зробить з дітьми, вголос краще не говорити.
Щоб льоха, обчистивши до останнього унітаза віллу Луїджі на березі озера Комо, вкинув до того ж унітаза відрізані геніталії Луїджі – як сувенір.
Щоб колян і вован, потинявшись по Лувру і все там потрощивши, на прощання навалили купу на порозі.
Щоб взвод бурятів прийшов захищати рускоязичних до Женеви чи Цуріха, де російська – друга мова трохи не офіційно. Там масово осіли ерефські олігархи з дітішками.
Щоб у євростолицях виділяли нові площі під цвинтарі для загиблих.
Щоб прилітало щодня і щоночі, по мирних будинках мирних людей спокійної – завдяки українцям! – Європи.
Ось коли бодай одне з переліченого вище, боронь Боже, сталося би в них – тоді, нарешті, припинили би свої жалюгідні скиглення:
Що хотять дешевого російського газу, а через війну в Україні, бачте, нема!
Що не можна українцям "збільшувати ескалацію".
Що ніхто не хоче ядерної війни.
Що то не їхнє, мешканців ситого Заходу, діло.
Що "Києву треба домовлятися".
Лимцемірна й брехлива сита сволото! Поки ви рипалися з вашими "даємо-не даємо" зброї, поки запопадливо заглядали в писок скаженому медведеві – він сьогодні знову вбивав міста моєї Батьківщини! Її людей. Ні, я не бажаю європейцям знаданих на початку "щоб". Але, може, й справді, хоч раз, та й "треба".
Щоб зрозуміли, яку ціну сьогодні платимо ми, також і за їхній спокій. І почали боротися з медведем не лише зойками і "глибокою стурбованістю".
Global Village Home
