Джаз писанок

Як сталися мікродива перед Великоднем. (Не стосується об’єктів на фото), спогад.

Років багато тому, саме страстної п’ятниці кохане начальство на роботі забило на піст і поїло собі моїх печінок. Настрій спаскудили до кінця дня. Вже біля виходу на першому поверсі нашої контори мене зупинила мальовнича жіночка в картинно пов’язаному очіпку: проводимо майстер-клас з основ писанкарства, ходіть-но сюди.

Йти не хотілося, але як подумала, що зараз треба спускатися в метро... А далі штурм вагона з натовпом таких же, як я щасливців, офісних в’язнів... Їх шефи теж, напевне, понадкусували... Ок, показуйте, що до чого.

В кімнаті тепло пахло топленим воском і було затишно від плавних, як лінії по яєчній шкаралущі, голосів майстринь. "Ні, ось так писачок тримайте, не як олівчика... Ні, з ось цих рисочок починаємо...". Щоб як книжка пише, терплячок забракло, тож мої писанки були правдивим джазом, малювала, що на думку спадало. Не бездоганно вийшло, делікатно кажучи. Але милосердні господині мальовидла хвалили, і сталося мікродиво номер раз – щирої терапії, я знову почала любити людство. Забувши, як ним же розговілися, настрій радісно подряпався догори.

Вже коли вийшла на "Лісовій", згадала, що в хаті нема хліба. Ближчий гастроном, черга до каси, за мною займає мама з кіндером років 4-5ти. Канючить "краАсан з шакаладом і "фанту", ти ж абєщала!", а вона невблаганна. Прєнія сторон, все голосніші, довго, врешті малий використовує останній довід, змагаючись плачем з єрихонською сурмою. Але підійшла моя черга до каси, відкрила торбину... Тієї ж секунди аматор круасанів побачив у ній три мої творива і одразу ж обірвав соло на найвищій ноті. Вираз зареваного личка – здивований, захоплений і "до дупи "фанту" – демонстрував, що писанки побачив уперше.

Ця солодка мить тріумфу "митця"! Навіть такого дуже в лапках, як я.

За дверима магазину, його мама: - Женщ... Дєвушка, ізвінітє, можна ваc папрасіть? Што ви такоє Санєчкє показалі, што он пєрєстал плакать? А то мнє єво успокоіть трудно биваєт... Ето ви самі нарісовалі? Нада же, как красіва!

Від чого, звичайно, я розтанула не гірше від воску. – Вибирай, хлопче, писанку, яка найбільше сподобалася – твоя буде.

– Ой, спасіба вам! Санєчка, што нада тьотє сказать?

– Спа... Дякую вам. – Так сталося мікродиво номер 2, повернення молодшого київського покоління до витоків, рідної мови. Бо писанки – сила.

На фото мальовидла цьогорічні. (Ось що буває, коли в хаті нема тонкого пензля! Але вже, як є).

Людмила Пустельник, Global Village Home

Фото: Людмила Пустельник