Мобілізували з ВІЛ та сифілісом, служить

"У військову частину, до якої зарахований зараз, мене впхнули з третього (!) разу. Хотіли впхнути до якоїсь іншої, але там відмовилися. Хотіли в штурмову, але, коли почули про мій ВІЛ, відмовилися і обклали добірним матом тих, хто мене привели. Командир штурмової обіцяв їх побити перед усією ротою, "коли ще раз приведеш" подібних мені "бійців" - з Фейсбук-допису Віталія Дідевича.

Довго думав чи варто про це писати і оприлюднювати, але події останніх днів просто вивели з рівноваги. І сьогодні, коли перебуваю в шпиталі в напівживому стані, лікарі переконали, що мовчати не варто. Не розголошую якусь "військову таємницю" і нікого не обмовляю. Тільки факти, які можу довести документально.

Про все за порядком.

Мене мобілізували до лав Збройних Сил України з наявністю п'яти підтверджених діагнозів: ВІЛ, хронічна ГРВІ, хронічний пієлонефрит, викликаний вкрай слабким імунітетом та сифілісом.

У Краматорську затримали поліцейські і перевірили, чи я не в розшуку ТЦК. Пояснив, що мене до ТЦК доставляли у Києві двічі та стільки ж разів відпускали, перевіривши наявність ВІЛ. Сказав, що в Краматорську мене зупиняли ТЦК кілька разів, я показував лікарську довідку, і мене відпускали, махнувши рукою.

Але поліцейські вперлися і наполягли, що вважаюся в розшуку. І що "коли ТЦК відпускали і махали рукою, турбуватися нема про що. В тебе є можливість просто знятися з розшуку і спокійно собі гуляти парком та годувати пташок". Я погодився.

Мене відвезли до ТЦК Краматорська. Там сказали "збери та актуалізуй виписки, і ми тебе зовсім спишемо з твоїми болячками та залишимо назавжди у спокої". Я зрадів і через кілька днів, натхненний, що спишуть, знайшов офіційну роботу і пішов по лікарях.

Тут почалося найлютіше. З'яувалося, що лікарів, які за програмою державних гарантій безкоштовно зроблять тести, на той момент у місті вже не було. Я позичив у друзів, знайомих та родичів і подався до приватної лабораторії "Синево" здавати аналізи.

В "Синево" виразно пояснив, що мені потрібен кількісний показник рівня клітин CD4 в абсолютних одиницях. Відповіли, що такий тест роблять. Я сплатив за послугу, здав кров і через тиждень отримав результати.

Виявилося, що їх повідомили у відсотках, а не одиницях. На моє зауваження та претензії ця клініка зовсім не відреагувала. Сказали, що переписувати в потрібних одиницях не будуть і гроші теж не повернуть. Я пішов до голови ВЛК. Об'їздив трьох лікарів у різних кінцях містах, і ніхто не міг перекласти ці дані, як того вимагають на ВЛК і як це роблять у державних СНІД-центрах.

Повернувся на ВЛК і сказав, що можливості здати аналізи у Дніпрі чи Харкові у мене нема, і зробив, що міг. Зі мною погодилися і замкнули вхідні ґрати на замок. Приставили до мене конвоїрів та сказали, що відвезуть у Дніпро на тестування та повернуть додому. Я заперечив, що зробив аналізи за свої гроші, що можуть зателефонувати до цієї клініки і зажадати у них перекладу аналізів в актуальній для них формі. Навіщо витрачати ресурси та катати мене туди-сюди?

Керівник ВЛК погодився. Подзвонив. Йому пояснили, як зробити "переклад" тесту і він переклав. Згідно з цими тестами, я виявився цілком придатним для служби.

Виписку щодо пієлонефриту та вказівкою, що захворювання нирок пов'язане з вкрай низьким імунітетом, забрали в ТЦК. Через дві години на ВЛК розвели руками сказали: "Нема жодної виписки, нема жодного низького імунітету, нема жодних даних". Щодо позитивних експрес тестів на сифіліс, яких на той момент було чотири (!), повідомили: "Вони брешуть. Або ти перехворів і не помітив (!)"...

Під час усього цього лиходійства сталося одне хороше. Мені варто до кінця життя бути вдячним лікареві обласного запорізького СНІД-центру, куди мене доправляли представники ТЦК для отримання таблеток. Вона вчинила як справжній лікар і дуже порядна людина. Таємно від конвоїрів ТЦК провела мене до лабораторії та дала свою візитівку. Сказала ні в якому разі не говорити ТЦК і ВЛК, що ти здавав кров, поки не буде результатів...

Того ж дня мене відвезли до Н. до лісу на розподільчий пункт. Крім того, що: там годували відвертими помиями, продавали безакцизні цигарки, втричі дорожчі, ніж на ринках, відсутні подушки та ковдри, поганого не було нічого.

У військову частину, до якої зарахований зараз, мене впхнули з третього (!) разу. Хотіли впхнути до якоїсь іншої, але там відмовилися. Хотіли впхнути в штурмову, але коли почули, що в мене ВІЛ, відмовилися і обклали добірним матом тих, хто мене привели. Насамкінець командир штурмової сказав їм: "Ще раз приведеш калік, спідозників, наркоманів або алкашів, я тебе виведу на плац перед ротою і битиму палицею".

Пробув у частині кілька днів і надивився відвертого скотства. Мене відправили в навчальну на проходження БЗВП. Перші дні мені дуже сподобалося. Дисципліна. Чистота, порядок, розклад та гарне харчування. Інструктори, переважно, були повністю компетентні, вміли пояснювати, порядні люди. Були, звичайно, трохи імпульсивними, але це наслідки колишніх контузій та військового досвіду на передових.

З негативу: придуркуваті розпорядки дня, відсутність магазину, колективна відповідальність, матючня та нескінченні шикування просто так.

Через два тижні через фізичні навантаження почав втрачати свідомість. Під час стрільби просто звалився, коли відпрацьовував чергами стоячи. Мене відсторонили від стрілецького начання і наступного дня відвезли до шпиталю. Там я все розповів про моє здоров'я, про пієлонефрит, результати тестів, як на ВЛК мені заявили, що перехворів на сифіліс і не помітив. Дав телефон того лікаря із Запоріжжя із СНІД-центру. Лікар зі шпиталю переговорила з нею і сказала почекати пару днів, поки вони в Запоріжжі підготують висновок і надішлють мені виписку. Щоби мені з'явитися з випискою до неї.

Через два дні я на телефон отримав від лікаря із Запоріжжя виписку. Через три дні на підставі цієї виписки мене беззастережно списали з [навчальної] частини. Як сказав комбат: "Якби ти був призваний і потрапив до нас, тебе списали б не те, що з частини - з армії взагалі! А так, нехай тепер морочиться твоя частина!".

Мене забрали в мою частину, яка "морочиться" зі мною вже третій місяць і шпиталізували з гострим загостренням пієлонефриту. Тут у лікарні, в Лубнах, лікарі просто шоковані тим, що людину з сифілісом і настільки низьким імунітетом більше двох місяців тримали і тягали туди-сюди по колу.

Причини, з яких мене ніхто не возив чи не відпускали до лікарні:

1. Виписка не така. (У Десні прийнятна, а для цих надрукована погано).

2. Сифіліс остаточно не підтверджено. Експрес-тести можуть давати хибнопозитивні результати. (Згідно з нормами, навіть хибнопозитивні результати дають повне право на піврічну відстрочку).

3. "Питання вирішується"... День два, п'ять.

4. Рапорт на виписку скерування на консультацію до лікаря на підписі! Десять днів його підписували. (Підписують, напевне, у головнокомандувача).

5. Очікування підпису скерування після отриманого підписаного рапорту. (Три дні).

6. Переплутали прізвище у скеруванні. Виправили і знову рапорт на скерування, знову підпис скерування. Знову минув тиждень...

7. Не такий тест! Чи не такі лікарі! Чи не підпишемо! Все переробити і не в Пирятині, а в Києві чи Полтаві! Як я туди потраплю, якщо мене самого не відпускають? "Не знаю, не хочу і не зобов'язаний знати!" - Репетує голова канцелярії, який дає скерування в госпіталь або на повторну ВЛК.

8. Нема бензину, нема машини, водій у відпустці. Самому тобі не можна їздити.

9. Нема поводиря. Водій тебе супроводжувати не може. Самому ходити по лікарях не можна.

Продовження цієї всієї історії напишу. Далі буде.

Facebook

Віталій Дідевич (Vitalii Didevych)

Фото: https://www.unian.ua/