Лист зі східного кордону.
Привіт, Людо! Зараз майже не заходжу на Фейсбук – нема часу . Весна , городи , картопля і фсьо такоє. Що у нас чути ? Та нічого нового , хіба що к@цапи стали скидати КАБи по моєму та сусідньому місту *** чи не кожного дня . Вчора о четвертій ранку обстріляли з артилерії мою рідну вулицю Шевченка . Один зі снарядів вибухнув на подвір'ї , яке знаходиться через дві хати на протилежному боці вулиці . Від будинку майже нічого не залишилось . Мій, вірніше, ще прадідовий будинок, на щастя, не постраждав . І, на щастя, гоcподиня того будинку , в який влучили , саме була у доньки в гостях.
Місцева влада почала всіляко натякати, що у нас можлива повторна окупація. Готуйтеся, мовляв ... Просила у наших хлопців хоч якийсь "ствол" , а вони сміються і кажуть, що всі трофейні повикидали, і мені можуть дати лише протитанкову міну.
В середу по райцентру *** стріляли з такої відстані , що сигналізації в автівках спрацьовували вже від звуку пострілу , а не від вибуху – росіяни стояли зовсім поруч , вкрай знахабніли . Ну, і на їхні 50 - 60 снарядів наші вистрілили лише 5.
Але тут нова історія , від якої мене аж тіпає. Є в Україні мережа косметичних магазинів *** . Один із них знаходиться в нашому місті*** . Не знаю, яка у тієї мережі система – франчайзинг, оренда , партнерство, "МММ" чи ще щось, але в мене сверблять руки потримати за кадик виродків, представників компанії, які приїздили до нас з області. Ці гівнюки (буду їх умовно називати менеджерами ) захвилювалися – а чому це в населеному пункті*** їхній магазин періодично закривається просто посеред робочого дня, і через це явно страждає прибуток?
А справа в тому, що дівчата-продавчині закривали магазин і втікали до найближчого підвалу (не облаштованого бомбосховища , а простого підвалу в багатоповерхівці ) під час артилерійських обстрілів . Яких стає дедалі більше, і які тепер щодня . Минулого тижня один зі снарядів розірвався метрів за 30 саме від цього магазину *** . Тоді отримав дуже тяжке поранення мій друг, власник магазину мобільного зв'язку, який розташований зовсім поруч . А дівчата з *** надавали першу допомогу , накладали турнікет на ногу і, фактично, врятували йому життя .
Але менеджери з далекого облцентру знати не знають, що коїться в *** , їм головне - прибуток. От вони приїхали і кажуть колективу магазину чистою цапською : " Ми заметілі, што ви закриваєтє магазін і уходітє в рабочєє врємя . Єта нєдопустіма . Магазін должєн работать всігда і прінасіть прібиль".
Дівчата не сперечалися , лише нагадали, що навіть під час повітряних тривог по Україні вони крамницю не зачиняли , але під час артилерійських обстрілів міста *** закривати будуть і надалі.
Менеджери знову сказали, що "єта нідапустіма" . Тоді всі продавчині дружно написали заяви на звільнення . Їм шкода , що втратили роботу . Тим більше, що у нас зараз знайти хоч щось взагалі неможливо . Але власне життя важливіше, ніж жадібність менеджерів.
Ось так і живемо, коли росія – майже за парканом, а “діловим людям” – “прібиль” понад усе. Назв міст не пиши, бо одразу мене візьмуть за одне місце есбеушники “за розголошення”. Крамницю теж не згадуй – кажуть, що її перенесуть в інше місце, порожніх будівель навколо не бракує. Можливо, будуть якісь домовленості її колективу з адміністрацією мережі. А ось менеджерам навряд чи щось буде.
Олена Ліщинська, Сумська область
