В благословенні часи, коли слова "бургер" і "хотдог" не засмічували ні мізки, ні шлунки, галицькі (й не тільки) гурмани смакували найпоряднішим фастфудом.
Хрустку скибку житнього хліба – домашнього, недавно з печі в бабусиному селі – намащували смальцем з вкрапленим у нього бурштином шкварків. Хто любить, притрушували трошки сіллю. Близький до сакрального ритуал споживання цього харчу богів передбачав ще й обов’язковий екзерцис висмикування голівки молодого часнику з грядки біля хати. Свіжої петрушки, зеленої цибулі теж можна. Далі відбувався процес, насолода від якого запросто поскромить і японську чайну церемонію, й ікру морського їжака ложками чи кілограм бельгійського шоколаду відрами – то є щось. Словами, звичайно, описати можна, хоч ті, хто їли хліб зі смальцем, напевне визнають невдячність тієї справи. Це, як на мигах в коханні освідчуватися.
Маю підозру, що давні наші предки недарма скористалися санскритською морфемою sma для означення шляхетного продукту. В прамові, вжите як частка, sma означало "вічно" та "завжди" – годі висловитися краще про традиційну продуктову цінність в Україні.
Вороги, попри свою примітивність, теж добре розуміли, що смалець, він же – розтоплене сало – це й смачно, й корисно для ідентичності, не лише кулінарної. Тому всіляко намагалися принизити вітчизняне біле золото. Як-от, у нас в школі була вчителька російської, стара злюча єндза, за фірмовий спосіб опустити учнів мала недолугий жарт: "Што ето за сочінєнія такіє, будто пальцем в смальце пісалі?".
Тьху.
Смоли замість смальцю заслуговували і тьоті-дієтологи, які періодично припихалися з "просвітницькими" лекціями на роботи до наших батьків. Слухати дурниць їх змушували, на те й ссср. Лекторки, брехливі баби на зарплаті якогось совкового товаристства "Знання", шугати страшними радянськими казками про "нездорове" харчування в західноукраїнському селі. Палко агітували відмовитися від "свинячого жиру", як шкідливого, і перейти замість нього на маргарин. Справжню отруту й чисту хімію в одному, ще й на смак плюгаве. На щастя, галицькі газдині ті поради посилали за кораблем (або еквівалентом тих часів). Що смалець – це класно й добре, знали давно без жодної агітації.
Тут вас і вітаміни В4, Е і селен, і арахідонові кислоти, і ще купа різних речовин, за які організм тільки "дякую" скаже. А за переписи розкішних крухих пляцків на смальці – навіть з вершковим маслом не зрівняються – дякуємо нашим бабусям.
Ще, кому цікаво: смалець рекомендують для виведення каменів з печінки або сечового міхура. Використовують для покращення роботи суглобів, радять змащувати ним на ніч хворі частини тіла. Сумішшю з підсмаженою цибулиною лікують опіки. (Хто ще знає якісь рецепти – киньте в коментарях: і вам приємно, і людям засмакує).
Смалець– він, як коштовна смальта, що нею колись фрески викладали. Без нього картини життя не уявити.
Людмила Пусьельник, Global Village Home
