...Ще сусідам пнутися. Не тільки до Дня закоханих, спостереження.
Культурна та інша цивілізаційна різниця чудово проглядається в згаданих на початку двох словах, етимологія все пояснює. Українська пара – це друзі, такими ж далі мають іти по життю. Pазом, "по дружбі". Отже, апріорі передбачається рівноправність учасників шлюбу.
Російські "супруг" та "супруга" походять від "парная упряжка", худоби (https://languages.oup.com/google-dictionary-ru/ ). Тобто, в їхніх родинах обов’язково когось "запрягали", від самого моменту створення ланки суспільства. Відтак годі дивуватися, що нелюбого росіянки обзивають "конь пєдальний". Коли ще й бреше, то робить це, як "сівий мєрін". Останнє натякало ще й на нерівність шлюбу, коли він значно старшого віку, ніж вона.
Відповідно, жінка в цьому ж контексті "лагідно" – "кобила". Також лайливе дієслово-похідне – "кобизіться", означає "набивати собі ціну", в т.ч. "відмовлятися від інтиму". Бо коли вже "впряглася" в "супружество", то готуйся до Камасутри "в хвіст і в гриву", незалежно від власних бажань.
"Я ж тебе, вірная, аж до хатиноньки сам на руках oднесу" – це для порівняння.
А ось трохи російського "побутово-сімейного" фольклору, всі тексти виконуються під мажорні "плясовиє" мелодії: "Там не стук стучит – муж жену учит". "Добрый молодец вел коня поить, а ревнивый муж вел жену топить". "Она резать его не зарезала, она ножичком его прикалывала, гробовой доской накладывала, желтым песком призасыпывала" – це, напевне, про якусь "веселу вдову".
Якщо серйозно – на темі сімейного насильства в російських народних піснях захищено вже не одну дисертаацію, там багатий матеріал.
Не ідеалізую українські пари, бо в кожного своя доля. Однак, мовні маркери ще у сиву давнину чітко окреслили прірву-різницю у ставленнях чоловіка і дружини в Україні та в москві. В нас він з нею одружується, в них – "женітца на нєй". В українців – рівноцінне партнерство, в росіян – її підлеглий, залежний статус.
Одне слово, кохайтеся, чорноброві, створюйте красиві українські подружжя! Що "не з москалями", й без класика зрозуміло.
Людмила Пустельник, Global Village Home
