top of page
  • Writer's pictureLyudmyla Pustelnyk

Поляк про нас: "Українці невдячні, але я люблю вашу країну"



Польський правник Пшемислаа Ліс-Маркевіч про недавнє похолоднішання польсько-українських стосунків та своє ставлення до наших громадян. Два різних Фейсбук-дописи одного автора.


Польща каже: "Українці невдячні". Українці надуваються, кличуть посла РП до київського МЗС. У відповідь варшавське МЗС кличе до себе посла України. Блазенство?

Ні. На жаль, ні. Українці насправжки невдячні.

Ваша агропродукція, яку ми через клопоти з портами, пустили через Польщу (те саме в Словаччині, Румунії, Угорщині), руйнує заниженими цінами наш внутрішній ринок.

Громадяни України скоюють найважчі злочини, найважчі з точки зору нацбезпеки: податкові махінації, допомога в нелегальній імміграції, шпигунство тощо.

Громадяни України розмовляють російською і це масштаб нечуваний з часів навали червоної зарази 1944-1946.

А що ви собі, дорогенькі, думали? Що вас тут будуть любити, бо війна?

То тільки деяким з вас здається, що поляки вам щось винні. Зокрема, так вважає йуґавасточний та путіноротий совок + виборці ЗЕ..

Шкода чесних, працьовитих українськомовних українців. Вас шкода, бо ви здебільшого - не такі як ця російськомовна сарана.


------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------Так, я пишу гнівні пости і вони емоційні.


Я пишу те, що інші думають. Мої емоції випливають з того, що я хвилююся долею України.


Я з нею пов'язаний товариськими, діловими, культурними, особистими зв'язками вже років 25 і я часто в паніці, бо боюся, що постраждають близькі мені люди, мої друзі, знайомі, інколи люди, з якими я зустрівся раз, хоча би на науковій конференції.

Щоразу, коли росіяни бомблять Миколаїв, Кривий Ріг, Харків, Суми чи Київ, перед моїми очами постають конкретні обличчя конкретних людей. Згодом я боюся написати до них, чи все добре.


Ті, які мені тут пишуть, що я підтримую росію, і я ворог України - вони телепні і я не булу їм приділяти уваги.


Але я щоразу не можу збагнути, коли мені хтось пише, що я, як поляк, байдужий до того всього, що відбувається в Україні, бо я сиджу в безпечній Польщі і мене не хвилює, що на когось з моїх родичів впаде ракета. Як можна щось таке писати? Я не маю в Україні родичів, але я взагалі мало родинний і я сімейних зв'язків зі своїми польськими рідними не підтримую. Але я маю серед українців людей, яких я достеменно люблю. І я щодня хвилююся, а інколи маю реальні наступи паніки. Буває, що маю і наступи депресії.


Я часто плачу. З безпорадності, коли читаю новини з України, коли бачу ті розбомблені будинки. Я це все читаю вже півтора року по кілька разів на день. І мені страшно, мені безнадійно. Я гадаю, що не всі українці щогодини читають новини.

Я звик до України. До театрів, книгарень і місць, до який я відчуваю ностальгію. Це Луцьк, Болехівщина, Косiвщина, Дрогобич. Тому я так люблю Франка.


Я би не хотів, аби ця Україна зникла. Бо я звик їздити в Карпати, чекати на черговий роман Юрія Винничука, привозити собі з України по кілька кульків книжок і їх читати.

До мене завжди в гості приїжджали з України люди. Тепер вони не приїжджають, деякі з них (чоловіки призовного віку) не можуть.


Я щодня насторожений і наляканий, бо можу дізнатися, що хтось, хто тепер на фронті - загинув. Або став калікою. А є люди серед солдатів ЗСУ, з якими ми один одному пообіцяли, що зустрінемося чи на каву, чи на пиво, чи на горілку.


Писати мені, що я не маю право висловлюватися про Україну - свинство. І не ідеться про свободу слова. Але чого хтось думає, що мені Україна, українці, війна - байдужі. Бо я поляк? Бо я не українець? А що це за племінний атавізм? Я не відрізняю українців від поляків. Деяких українців люблю, деяких поляків ненавиджу.


Я не маю зовсім довіри до українського президента і уряду. Сто відсотків дій Зеленського - на шкоду Україні. Я так уважаю і я міг би це пояснити. Але, мабуть, не тут, бо то треба сісти за кавою і поговорити. Я не вірю, що ті люди (Зеленський, його слуги, уряд) вирішать проблеми цієї нещасної країни.


Я бачу геноцид молодих українських патріотів, я бачу (здогадуюсь), скільки щодня тих людей гине і мені відбирає мову, мені стискається горло і маю власне в таких ментах наступ паніки. Бо де край?


Я вірю в ЗСУ та Залужного.


Але війна це не тільки ЗСУ та Залужний. Це багато різних фронтів. Дипломатичний, культурний, економічний ... А там, на мою думку, крах. Я не бачу шансів на вступ до ЄС з Зеленським. Бо я знаю, на яких засадах це відбувається.


Через це все я дедалі стривоженіший, я хвилююся. Бачу морок, пітьму і це все жахає. Лякає.


Можна бути поляком і хвилюватись за Україну. Бо не ідеться про кров. А про ті всі зв'язки, які мене з Україною поєднали, а мабуть навіть спутали.


Я не буду переконувати тих, хто мене звинувачує в українофобії та солідарності з Росією, хай вони ідуть до чорта.


Я теж не буду просити ні в кого вибачення. Бо я Україну не ображаю своєю любов'ю та емоціями.


Хто не хоче читати моїх постів - хай не читає. Я нікого не силую.


Тримайтеся, українці!

Слава Україні!



Facebook


Пшемислаа Ліс-Маркевіч (Przemysław Lis-Markiewicz Profil Prywatny), Польща



0 comments

Comentarios


bottom of page