• Lyudmyla Pustelnyk

Помер журналіст Андрій Охрімович


Не стало класика, останнього з могікан.


Працював на 5му каналі, вів програму "Машина часу" – небанальний погляд на визвольні змагання та історичних постатей. Добував на світло маловідоме з життя тих, про кого нерідко вперше на загал чули саме від нього. Бо таким уже був Охрім – без пафосу, класик вітчизняної журналістики, останній з її могікан. Різних фахових відзнак – не злічити. Втім, найціннішу, як вирок, присудив, собі сам, їй залишався вірним завжди – принциповість, аж до категоричності. А служив тільки Його Величності фактажу, альфі й омезі жанру щоденного письменства. Що ненаситно вимогливого, наскільки й невдячного, те знав достеменно.


Зірка радіо "Свобода" і саме тих, зоряних його часів. Це вже давно не про теперішні. Профі, old school. Якось розповідала його колишня дружина Уляна Глібчук: на студії української служби в Празі мав читати випуск міжнародних новин, а випусковий редактор, чи хто там був відповідальний, просто заникав потрібний текст. Нема, порожньо на столі, за секунди до ефіру. Що робити?! Охрім кинувся до сусідньої кімнати, там розташувався російський відділ, схопив аркуш з новинами і тут же, без жодних приготувань, одразу ж виклав своїй аудиторії – але українською. Ніхто й не здогадався, якого напруження перед мікрофоном той експромт коштував. Бо звучав звично упевнено – хтось колись чув Охріма інакшим?


Іронічний, нерідко саркастичний, філософ по життю, ерудит. На жаль, не всі знали Охрімовича-поета, чиї вірші порівнювали з Бодлеровими. Автор збірки "Замкнутий простір".


Назва раптом здобула гіркий символізм останніх 8ми років його життя, післяінсультних, напад стався в 2014му. Андрій довго намагався вирватися із закритого хворобою терену, повернути собі можливість голосу, повноцінного. Недуга виявилася сильнішою.


Цитувати його можна багато. Знайшла колонку Охрімовича в газеті "День", нижче – уривок з есея "Шляху додому", про М.Хвильового: "Простий і лаконічний заклик Хвильового досі не дістав повноцінного відгуку.


"Геть від Москви..." — це зрозуміло, але куди? Географічно ми апріорі в Європі, духовно, якщо глибоко копнути, теж там, історично, поза всяким сумнівом; Ярославна, Мазепа, Орлик... інші імпозантні постаті... Отже, куди? Відповідь визріла ще в першій половині цього кривавого століття,в часи збройних змагань УПА: до себе, до свого коріння, до відчуття власної ідентичності та самоповаги. Тільки із цього стовбура можуть розростись гілки баобаба політичних, економічних та культурних пріоритетів новітньої української політики. "Подалі від Москви?" Звичайно, але до себе. Шлях до Європи — це, передусім, шлях додому".


Написано це знаєте, коли? Ще в 1998му. І це йому належить фраза, якій судилося стати афористичною і оберегом: "Тримайте порох сухим".


Світла тобі пам’ять, Андрію.



Людмила Пустельник, Global Village Home


Фото: https://day.kyiv.ua/


689 views0 comments