“Скільки можна цього синьо-жовтого по всій мережі! Що, інших кольорів нема?! Вже набридли всім зі своєю війною!”
“Ні, ми не можемо розмістити ваше оголошення про збір ліків для України на сайті громади. Бо це порушить приватність наших людей. Гарного дня”.
“Так, ви правильно кажете, я – колишній військовий. Так, я власник популярного в місті видання з великим тиражем, теж правильно. Але я не буду контактувати вас з поліцейськими чи військовими, які могли би віддати списану амуніцію на потреби українців. Ні. Вважайте, що я взагалі нікого такого не знаю, жодної людини, ок?”.
“Наша організація – поза політикою. Тож, будь ласка, не треба цих фото вбитих українських дітей і зруйнованих міст. Але ми дуже співчуваємо українцям, дуже. Давайте сподіватися на краще”.
“Я вчора цілий день ходив у жовтій футболці і синіх джинсах! Це було круто. А класна в тебе країна!”.
“Знаєте, носитися зі своїм патріотизмом, бо у вас війна – це не зовсім гарно. Не забувайте, що у війні нема тільки правих і тільки винних, обидві сторони винні. Звичайно, дивлюся новини. Але, якщо путін пішов аж на такі серйозні кроки, то, мабуть, не мав іншого вибору”.
“Ви впевнені, що це відео з біженцями – не фейк? І що це точно Харків, а не Алеппо? Бував колись у вашому Харкові, гарне місто. Вибачте, але щось мені не віриться... Звідки у вас ця фотографія?”.
“Ви справді з України? Серйозно? Вау! Мабуть, хвилюєтеся за своїх там, еге ж? Жахливо, жахливо. Будемо за вас молитися. Не думаю, що можемо ще щось для вас зробити. Ой, зачекайте, в мене ідея! Ви можете в Гуглі пробити – “як допомогти Україні?”.
“Ти вже мені писала. І на це твоє запитання щодо доброчинних організацій у місті теж нічого відповісти не можу. Врешті, чому доброчинність має стосуватися в першу чергу України? Хіба у світі нема інших гарячих точок?”.
“Ви хочете виступити перед нашим зібранням і просити, щоб люди телефонували своїм сенаторам про закрите небо. Не можу цього дозволити. Якраз тоді путін розв’яже третю світову. А так є надія, що цього не станеться”.
“Даруйте, але часом просто не втручатися працює краще, ніж інші кроки. Не перебільшуйте, це звичайний локальний конфлікт, а не світова боротьба добра зі злом”.
“Давайте без емоцій, будь ласка. США вже й так надали вам значну допомогу, і Україна зовсім не самотня у своїй боротьбі”.
Щойно Ви прочитали приклади мого та спілкувань друзів з Північної Америки з декотрими місцевими громадянами, пересічними і на крутих посадах, на тему війни в Україні. І трохи із Західної Європи. В останні дні саме таких реакцій у віртуалі й не тільки побільшало. Можливо, і завдяки рашнпропаганді. А також тому, що народ тупо біди не знав ніколи на своїй землі і сприймає моторошні кадри з України як черговий Голівуд. Від них далеко. На думку не спадає, що вже завтра може стати надто близько – завдяки їхнім же байдужості та легковажності.
Написане вище НЕ стосується більшості американців, яких знаю. Вони допомагають щиро і щедро, не раз, співчувають не лише на словах. Цим людям – мій низький уклін, повага і безмежна подяка.
Іншим – я вас не знаю і не хочу.
Людмила Пустельник, Global Village Home
Фото Oksana Davyda
