- Надо же, так далєко от Днєпропєтровска, і здєсь опять "язиковой вопрос"! Всьо тот же, ха-ха! (Нервово – ред.).
- Тобто, ви – з Дніпра?
- Ну, да.
- Мовне питання "здєсь", в Америці, давно вирішене – державна мова одна, англійська.
- Так я потому к вам і обратілась, что по-англійскі нє понімаю.
- Але українську розумієте?
- Да. Но мнє удобнєє по-рускі. У вас же єсть рускоязичний пєрєводчік?
- Нема.
- Жалко.
- Чому?
- Ну, как... Ви поймітє – у нас дома била та же проблєма, і вот прієхалі сюда – снова повторяєцца.
- Що саме?
- Ви трєбуєте говоріть по-украінскі.
- Ні, я цього від вас не вимагаю.
- Но по рускі нє говорітє.
- Так, бо спілкуюся українською.
- Вот відітє!...
- Що саме?
- Ладно, поняла вас...
- Чудово! Продовжуємо?
- Да. Гдє мнє подпісь поставіть, что буду язиковиє курси посєщать по англійскому?
- Ось тут, будь ласка.
- Жалко, конєшно, что пока в Украінє жила, англійскій нє подтянула. Сєйчас прігоділось би...
- Не лише англійська придалася б.
- Ви што імєєтє ввіду?! Зря ви так!
- Ні.
З діалогу волонтерки (не мене) і біженки з України в одному з центрів для біженців у США, знайома поділилася.
Людмила Пустельник, Global Village Home
Фото: https://uamedia.eu/
