Про символи російської культури.
Відомий “печатний тульський пряник” насправді ніякий не російський, а кипчаків, одного з племен Орди. Hародний одяг, як-от cарафан і косоворотка– так само “рускіє”, як Царицин, нині Волгоград. Hазваний зовсім не на честь цариці, адже раніше – монгольський Сарічін.
І так далі. Їжа, предмети вжитку, топоніми й не тільки сучасної росії – це добре збережена й примножена ординська спадщина, з усіма виповзаючими наслідками. Тож частиною Євразії рф називати щонайменше некоректно, бо до “євро” не має жодного відношення, навіть географічними назвами. Азія, пані та панове, завжди нею була. А-зі-я!
Почнемо з пряника. Вигаданий справді на території Тули, але не слов’янами. Місцева біднота здавна випікала дрібні ласощі з борошна, без жодних візерунків і глазурі, як сучасний пряник. Виріб називався “жамка”, або “жамке”, вже ближче до тюркського оригіналу. В сучасній монгольській печиво – “жигнемег”, схоже. Батьківщина “печенька”, Тула, початково – володіння вдови хана Джанібека, Тайдули, кипчакською tul – "вдова". Тульський пряник, він же вдовиний. Зворушливий символ російського кондитерського мистецтва.
Так само “ісконними” можна вважати їхні квасні щі, або шті, антипод нашого борщу. Степові народи займалися насамперед не землеробством, а скотарством, та ще й кочовим, і капусту, головний складник щів, банально не встигали би вирощувати. Тим часом, як зупу з квашеної рослини готували ще в давньому Римі. Вважається, що на територію Орди рецепт потрапив з Візантії, як і сама капуста. Культура дешева й невибаглива, швидко прижилася серед тамтешніх “крєстьян”, відтак і “щі” стали вважати суто своїми. Але їхні щі – ніяк не їхні.
Ще одна зупа, уха, якщо вдатися до історії походження слова, то зовсім і не лише рибна юшка. В одному з найперших оригіналів назви, що сягає індоєвпропейських основ – “варене місиво”, з будь чого. Фонетично й етимологічно перегукується з литовським jaunu або jovaiau - “варити, помішуючи, їдло для свиней”. Еге ж, “смачного”!
Добре, менше з тим, з калоріями, займемося іншим побутом. Скажімо, традиційною російською банею, теж не їхньою, бо від татарського бу – “пара” і єне – “житло”. Дослівно – “оселя пари”.
Інші “російські” символи, сарафан i сорочка-косоворотка. Перший, тюркською särара, означає “сукенку без рукавів”. Друга, як і сарафан, на території московського князівства з’явилася після монгольської навали – сорочку з косим розрізом зліва носили ординці. Тим часом, на території Київської Русі такий розріз був класично прямим. Як свідчать, до речі, й тогочасні “модні каталоги”, прадавні фрески на стінах наших соборів. Ще верхній одяг, як-от зіпун чи кафтан – так само від ординських “кутюрьє”, не слов’янський.
Терміни, що досі вважаються питомо російськими, насправді залишилися у спадок від окупаційного ординського минулого, воно ж російська сучасність. Боярин – боєрин старотатарською, “той, що віддає накази”. “Дєньгі”, гроші – тенге, те саме значення, “казна” – хазіна, “місце для грошей”. Маяк – май як, “постійно пали олію” (щоб світило). “Таможня” – від тамга, позначки, що сплачено мито. “Тормоз”, гальмо – від тормас, буквальне значення – “ воно не зупиниться”, так називали колодки, якими підпирали колеса воза, щоб не з’їжджав.
Врешті, російське ствердження “да-да” – калька з ординського дзе-дзе. Від орди і бойовий клич, досі живучий, “ура!”. В сучасній татарській є слово урарга – “оточувати, валити”.
Йдемо далі – мапою рф. Алтай з його містом Рубцовск, куди навесні 2022го солдати рф тоннами відсилали награбоване в українців – це старотатарською оли тау, “давні гори”. Урал – “пояс”, “той, що підперезує”. Арбат, культова вулиця в москві – всього лише “віз та кінь”. Яуза, тамтешня річка – від “яу уза”, військовий брід. Байкал – бай кул, “багате озеро”. Калуга в перекладі означає “заставу”, ординську. Давній Cаратов тому й давній, що Сари-Тау, “жовта гора”, заснований вузькоокими загарбниками. Єлєц називався Кара-Су, “чорна вода”, аж до 1591го. Татарський Хаджі-Тархан тільки в 1556му став Астраханню. Згідно з іншою версією – Ечтер-Хан. Кострома – кистирма, “вузьке місце”, також може означати випічку, різновид чебурека. Тюмень – раніше Томен, воєнізована адмінодиниця Золотої Орди. Подібно, як Омби і Томби, що згодом стали Омськом і Томськом. Чєлябінск – колись Челебі, почесне ім’я-титул в ординців.
Чєркізово, знаменитий кримінальними історіями райнон та ринок у москві – то взагалі окрема розповідь. Перед Куликовською битвою в 1380му з Орди на службу до московського князя Дмітрія Донского перейшов заможний татарин Серкіз. Звична справа тих часів, а Дмітрій трохи не братом називав ординського хана Тохтамиша. Це, власне, його бізнесові інтереси захищав московський князь на Куликовому полі – проти темника Мамая, ворога Тохтамиша. Зі “звільненням Русі” битва має стільки ж спільного, як сьогоднішня російська війна – з “освобождєнієм украінского народа”. Але Серкіз воював хоробро, Дмітрій подарував йому землі на схід від москви, їх назвали Серкізово.
Насамкінець – кремль, татарською коримли – “укріплений”, символ аж ніяк не руської культури. Азія, пані та панове, Азія.
Загалі Єнікєєв, Шихаб Китабчи, “Наследие татар. Что и зачем скрыли от нас из истории Отечества”; Владімір Даль, "Толковый словарь русского языка"; https://medeniye.org/
Global Village Home
