Російська субмарина вигулькнула за скількись там морських миль від Нью-Йорка і випустила ракети по Мангеттену – все узбережжя без світла.
Під Брюсселем впав "випадковий" ерефський "калібр", уламками повбивало кількох жителів села. В Ліоні влучили по пологовому будинку, вся Франція ридає над труною новонародженої Женев’єви, "ненавмисної" крихітної жертви.
Уявили? Я – так, хоч нічого подібного їм не бажаю. Але тільки, коли українську трагедію відчують власною зманіженою шкірою, коли бурятскій юнаша грюкне берцем у їхній спокійний західний дім – аж тоді зрозуміють. Що наше небо треба було терміново захищати вже вчора, і потрібну зброю надавати тоді ж, і прибирати пуйла фізично чи як завгодно. Щось насправді робити! Не зволікаючи!
Натомість, агресор-садист уже привчив їх до нової реальності. В ній щодня найстрахітливіший геноцид, наймоторошніші злочини, найдикіша жорстокість проти українців викликають природні обурення, гнів, розпач, співчуття... В західній пресі, з високих трибун, в обивательських розмовах. І все! Бо жодної рішучої протидії від тих, що лише патякати вміють про гуманістичні цінності. Але як захищати їх – то чужими руками, українськими. Боронь, Боже, не власними і "щоб без ескалації".
Це, вибачте за цинічне порівняння, як євродівка, що її ваня люто грає в усі отвори, вперто повторює: "То лише петтінг, я все ще незаймана!".
Коли росія брутально, як вона вміє, порушить цю їхню "незайманість", лише тоді колективний Захід схаменеться і почне щось робити. До того тільки скиглити будуть свої миротворчі мантри і по краплі виділяти гаубиці, хаймарси чи далекобійні снаряди. Одночасно канючитимуть у Києва перемовин з москвою.
Вона вживила їм під шкіру фатальну призвичаєність до того, що ось так, на очах у всього світу, можна системно і систематично нищити цілий народ. Вже скоро рік! Вони вже навчилися з цим жити і навіть непогано почуватися – як дресованим організмам і належить. Умовний рефлекс, колективний собака Павлова.
Поки наші люди в пеклі живуть щомиті, попри все залишаючись людьми. Бо віримо і боремося, навідміну від покірного рашистам світу, що крутить перед ним хвостом. Ми таки дуже від них відрізняємося, я не про орків зараз.
Людмила Пустельник, Global Village Home
Фото: https://bbc.com
