Було свято триєдиного Бога. А ракет – чотири, як літер у слові, що означає нечисту силу. Вона вчора воювала з моїм рідним містом, конкретно з ним.
З Україною ж воює все життя.
А мій Чортків набагато старший від багатьох ерефівських "городов". Йому недавно виповнилося 500. Тим часом, як пихатому пєтєрбургу – всього 318. Гнилому від вічних мокрот і туманів, звідти їхній сатана родом. Поки в Чорткові раділи Магдебургському праву (в 1522му), зводили замок-фортецю і величні храми, творили мистецтво, культуру, історію – на місці пітєра по хрестоматійних болотах повзало гаддя. Або ж предки їхнього лисого, дідька.
З ним назва моєї малої батьківщини має спільного саме стільки, щоб нагадати: в наших краях ще ого, коли вміли приборкати нечисть. Давня легенда розповідає: місцевий моцний чоловік якось добряче ввалив рогатому, що сидів у річці Серет і псував людям дорогу. Так, що той сконав на дні. Край, де здолали диявола, назвали Чортковом.
Диявом приходив уночі, підло, як він уміє. Поки чортківчани мирно спали. Також і 22 серед них, дорослі й діти, що на ранок наступного дня стали постраждалими. Пораненими, визволеними з-під завалів власних осель. Тепер без житла, по якому влучила рашистська зброя, без хоч якось влаштованого "завтра". Напевне, вранці планували піти на недільну святкову службу до церкви, просити Бога про здоров’я і захист для близьких, перемогу у війні... Натомість опинилися в лікарні.
Я зараз далеко від мого Чорткова. Але таким близьким, як став сьогодні, не був ніколи. Відчуваю на дотик прохолодне сиве каміння його костелу. Гладжу шовк трав на Вигнанських пагорбах навколо. Вдивляюся в засмучені батьківські очі коханого міста. В них безмежна любов до всіх його дітей, розкиданих по світах, але нема сліз. Не дочекаються. Мій Чортків сильний.
Чортопоклинникам з пєтєрбрга та інших адмінодиниць землі зла варто відтепер затямити ще краще: в Чорткові історично знаються на екзорцизмі. Ми вміємо долати сатану. І здолаємо.
Людмила Пустельник, Global Village Home
