Ні разу не паримось, тупо піаримось. Бо на фронті не повоюєш символічністю візиту Байдена до Києва напередодні річниці російського вторгнення.
І з лендлізом, підписаним ще ого, коли, але який ніяк не запрацює. Адже з Києва про нього теж ніхто не нагадує. Просто злочинна у всіх сторін "забудькуватість".
Так само зрозуміло, що візит жоден не "тріумф української дипломатії", особисто Зеленського чи особисто Байдена, як нам вже протрубіли придворні ЗМІ по обидва береги океану. Звичайне шоу, не більше, з таким же "практичним" ефектом і з тією різницею, що в масовці задіяно багато працівників безпеки. Про реальну користь Україні високого гостя давно складено приказку "біг пес через овес, нічого псові, нічого вівсові".
Що насправді було: 1. Гра старечими мускулами Джо путіну на нервах, який 21го має виступити перед своїм фєдєральним собранієм: "Чхати я хотів на твої погрози! По Києву собі ходжу, ще й під виття сирени повітряної тривоги!".
Хоч при цьому суперменські потуги Джо виглядають щонайменше кумедно. На тлі обережної ремарки від пресслужб, що візитові передувала залаштункова комунікація кремля і Білого дому про режим тиші на час візиту. Гм... Що ж це за міць наддержави, коли вона узгоджує з агресором безпекові заходи під час подорожі свого лідера?
2. Передвиборчий закордонний тур Байдена, якому терміново треба рятувати імідж на тлі внутрішніх американських проблем. Зеленський став міжнародною зіркою завдяки мужності народу, чиїм президентом є, і цим його статусом не скористався хіба що лінивий. Всі бодай трохи відомі політики й голівудські актори хотять фотосесію з українським очільником, такий нині тренд. На їхньому тлі Байден досі виглядав аутсайдером. Британський Борис Джонсон, хоч уже не біля керма, в нас часто буває, а Джо чим гірший? Ок, картинку для своїх виборців у США забезпечив: дивіться, я крутий, поруч з керівником воюючої країни. Задля такої оказії навіть сирену увімкнули, попри те, що Міноборони про жодні обстріли з рф у цей же час не повідомляло.
На місці Зеленського я би взяла Байдена в заручники, бо присутність Джо в Україні це, виглядає, найнадійніша ППО.
3. Війна затягується, і красива фраза Зеленського, що "2023й стане роком нашої Перемоги", це той випадок, коли всі знають, що інші теж знають – фраза, яка ні до чого не зобов’язує. Нікого. Було б інакше, то був би лендліз у дії, а не чергові "анонсовані пакети допомоги". В яких є багато чого, крім того, що потрібно у першу чергу ще на вчора – літаки F16, ракети ATACMS, танки "Абрамс". Збігається так, чи чого, але щоразу після "анонсованих" з'ясовується, що воювати просто зараз нема чим!
Що війна продовжується за найгіршим сценарієм, на виснаження, дав зрозуміти і сам Байден, кажучи з трибуни про "важкі тижні й місяці, які нас чекають". Або ж делікатно натякнув, що комунікація кремля з Білим домом перед поїздкою до Києва стосувалася також готовності двох пенсіонерів воювати й надалі, коштом українських життів.
Якби курс взяли на припинення війни, з жодними символічними візитами не бавилися б. Натомість виділили для Перемоги все необхідне і без жалюгідних мимрень про "небезпеку ескалації" чи вижебрування танків по всій Європі. Поки дати своїх зась.
І вже точно не смішили б людей черговими "страшними санкціями проти рф". Ними "налякав" Байден і цього разу, вже традиційно, і які російську економіку тільки зміцнюють.
4. Візит перед річницею нападу – своєрідне виправдання за Байденову розгубленість 24.02.2022, коли пропонував Зеленському втікати до США. Зате сьогодні: "Минув рік війни, а Київ на місці". Аж дивно, що не додав "стоїть же, зараза!".
І не тільки про перелічене вище, але теж дотичне: хто не в курсі, донори виборчих кампаній демократів США – у списках топ-акціонерів американського ВПК. Або ж ті, хто кревно зацікавлені, аби "нелегкі тижні та місяці, які нас чекають", продовжувалися роками.
Насамкінець: демократи мають пристрасть до символічних візитів, і чим демократ старіший, тим більше бажання до таких подорожей. Минулого року навесні так само спонтанно приїжджала екс-спікерка Конгресу, довгожителька Ненсі Пелосі. Теж були великі сподівання від візиту і теж велике нічого як наслідок.
Людмила Пустельник, Global Village Home
