Що спільного між ханом Аєпою і Юлією Латиніною
top of page
  • Writer's pictureLyudmyla Pustelnyk

Що спільного між ханом Аєпою і Юлією Латиніною


Це чужинці, яких у нас добровільно пустили в свій інформаційний простір. Не подумавши про наслідки.

Зітхаю, коли чую: "Після війни росіян в Україні цуратимуться цілі покоління! На сотні років лиха пам’ять за все, що зробили на нашій землі. Як раніше стосовно монгольської орди було".

Коли бодай років на 10 того цурання вистачить, то вже добре. Справа не тільки в тому, що по відношенню до орди давньому Києву було "легше", адже від загарбників відрізнялося геть усе: побут, культура, релігія, цінності, спосіб життя, врешті. Це був тотально не такий і на 1000% чужинський світ, хижий і неприйнятний не лише своїми дикістю й садизмом. Але тоді чуже ще не настільки потужно в’їлося в свідомість, як воно в Україні зараз. На рівні еліт і тих, кого називають "пересічними українцями". І продовжує, навіть майже через рік після початку повномасштабної війни.

Хоч, звичайно, ще до Чінгізового нашестя еліти, гм... Аби не казати "курвилися", вважатимемо, що "розширювали східний вектор". Не переймаючись, як це може гикнутися співгромадянам у майбутньому. Я про те, що з доньками половських ханів одружувалися руські князі, і Юрій Довгорукий (перше фото нижче), пошлюбивши доньку степовика, зовсім не був першопрохідцем у справі неєвропейських династичних зв’язків. Зазвичай, руські правителі одружували дітей із західними монархами, або, принаймні, з кимось дуже заможним і родовитим в себе вдома.

Відтак Андрій Боголюбський, стовідсотково орківський синок Довгорукого, в 1169му вперше продемонстрував киянам розуміння ідеї "адін народ". Коли захопив і пограбував їхнє місто. Пика в Андрюші, як свідчить реконструкція на черепі від М.Герасимова, слов’янських рис не має. Дуже "імпортна" з видатними азійськими вилицями і вузьким розрізом очей. Ось і вір після того деяким дослідникам, що "половці були європеїодами"!



В ХХІ столітті паралель набула ознак гротеску – згадайте епопею з псевдо відмовою від російського громадянства дружини іншого Юрія, Баканова! Половський, чи то пак, паспорт рф залишився з нею, хоч чоловіка з "князів" таки посунули.

Як би там не було колись, половки, отримавши руських чоловіків, мусили асимілюватися в їхньому середовищі – прийняти християнство і звичаї нової Батьківщини. Та й мову вивчити! Прикметно, що такий же асиміляційний підхід нерідко працював і після захоплення Русі Золотою ордою. Монгольські воєначальники, одружуючись з місцевими на окупованих землях, вчилися не лише в лазні митися щотижня, але й "Отче наш" напам’ять. Приймали цивілізаційне поле поневоленого народу.

Зате в Україні багато століть по тому все фатально навпаки – народ, що змагається за свою свободу, ніяк не позбудеться чинників, що допомагають загарбати не лише його землю. Йдеться про культурно-ідеологічний вплив, "зелену вулицю" для балакучих голів "хороших росіян" в українських ефірах. Або ж свідоме упослідження власної ідентичності під час екзистенційної війни з лютим ворогом, категорично нехорошими земляками "порядних". Замість того, щоб викреслити і російську, і її носіїв "звідти", будь-яких, раз і назавше з нашого медійного простору. Бо йдеться про виживання, теж будь-яке – фізичне, культурне, етносу, нацїї. Тут просто мусить бути без "домішок" чужинських думок, навіть зовні правильних, в українських мізках.

Але нам їх не просто підмішують, а заливають безперебійним «єдиномарафонним» потоком та з інших Ютубів.



Ніби, як князь Ігор, щойно видершись з половського полону, запросив із собою тамтешнього скомороха. Той на площі в Путивлі-граді співав би народу, як політика тогочасного короля Англії Едуарда Старшого чи імператора Візантії Лева VI позначиться на кадрових рішеннях Рюриковичів у Києві.

Дурня, звичайно. Проте, в нас зараз ні, дуже навіть "нормальність". Настільки, що без аксакала Піонтковського чи й собі експертки Латиніної, еге ж, російських дисидентів і "борців з режимом путіна", годі уявити хоч трохи розкручений онлайновий ресурс. Росіян повно в українських ЗМІ! З виглядом втаємничених, ніби Байдену чи путіну свічку тримали, розповідають публіці про ймовірні перебіги війни, постачання зброї тощо. Так, росіяни – українцям про війну, розв’язану росіянами на українській же землі! Ніби нема для того ж грамотних вітчизняних політологів, уже не згадуючи про польських чи британських, вони на нашій темі дисертації позахищали.

Чому українським медійникам досі потрібні російські експерти? Чи то пак, тим, хто контролюють наш інформаційний сегмент, а шеф ОП Андрій Єрмак там не єдиний. (Угу, тезка Боголюбського, нікуди не подінешся від клятих історичних паралелей). Бо це вже не просто комплекс меншвартості. Надто, коли проаналізувати месиджі російських гостей та акценти в них. В досвідченого пропагандиста Піонтковського, умільця повторити одне й те ж 100 разів різними фразами, постійно домінує тема демонізації американських правих, республіканців. Латиніна – такий собі Арестович-лайт з «нєізмєнно побєдним» оптимізмом. Перший і друга вправно вживлюють аудиторіям, що ворог – не такий уже й страшний, слабкий, по суті.

Кому вигідно недооцінювати супротивника на війні, крім самого супротивника? Нарешті, дико виглядає з точки зору елементарної етики, коли експертну оцінку російської війни здійснюють росіяни. І не має жодного значення ступінь їхньої "хорошості".

Я даремно намагалася відшукати в давньоруських літописах чи спогадах іноземних дипломатів тих часів бодай щось схоже на повідомлення штибу: експридворна з Батиєвої юрти, талановита виконавиця усного монгольського фольклору Міріам Макса з успіхом виступає перед вцілілими киянами. Співає їм про те, що хан насправді любить спати не з Кабаєвою-ханум, а з молодими хлопцями-нукерами. Нема таких згадок, бо не могло бути.

А Марія Максакова, московська оперна співачка-утікачка-блогерка, в студії української журналістки Наташі Влащєнко є. І на ресурсах нашої закордонної діаспори так само часто і багато присутня.

За таких розкладів не будуть в Україні цуратися росії на сторіччя наперед, не розраховуйте.

Людмила Пустельник, Global Village Home






0 comments
bottom of page