Поговоримо про відому страву - звідки назва? Невже від борщівника?
Вважається, що слово "борщ" походить від назви рослини борщівник, яка в деяких слов’янських мовах колись називалася борщем. З неї нібито варили юшку, яку теж називали ім’ям цієї рослини.
Як стверджують, борщівник вживали в їжу аж до 50-х років, поки він не схрестився зі своїм отруйним родичем, який завезли в Україну для виробництва силосу. Особисто мені не доводилося чути від старших людей про страви з борщівника, хоча це не означає, що їх не було. Така версія походження назви борщу має право на існування, проте мені вона не дуже смакує. Поясню, чому.
Борщі бувають дуже різні. Мені випало куштувати цю страву з червоного буряка, цукрового буряка, щавлю, шпинату, кропиви. Можливо, колись його варили і з борщівника. Таке розмаїття наїдків зі спільною назвою наштовхує на припущення, що борщ – це родове поняття на позначення різних страв, приготованих на вогні з овочів і зелені.
*** Підійдемо до проблеми йменування борщу з іншого боку. Дослідження показують, що в праіндоєвропейській мові, з якої походить і українська, було два різних слова для позначення процесу приготування гарячої їжі. Одне з них мало корінь *pekw-. Звідси українські пекти, піч (також печера), печеня, печиво, випічка. А також низка слів у інших індоєвропейських мовах, попри інше звукове оформлення, як-от cook ("куховарити") в англійській, Küche ("кухня") в німецькій, biscuit ("бісквіт") у французькій, pakvá ("запечений"), pácati ("готує, запікає") – в індійських та іранських мовах.
Друге куховарне слово мало корінь *bhr̥ĝ- (читається "бргь"). Від нього в індоіранських мовах утворилися bhr̥ṣṭá [бршта] ("смажений, запечений"), bhr̥jjáti [брджжаті]("смажить, запікає"); зокрема у перській birishta ("смажений, запечений"), birisht ("смаж, запікай"); у гінді bharjan [барджан] ("смаження, запікання"). Є відповідні слова і в інших мовах індоєвропейської сімʼї.
Можемо припустити, що pekw- і bhr̥ĝ- розрізнялися значенням: перше стосувалося страв тваринного походження, друге - рослинного (злаків, овочів, трав). Про це свідчить низка мов, де вживаються слова з кореном bhr̥ĝ-. Зокрема індоіранських. Словники фіксують такі значення: "запечені зерна", "смажені овочі", просто "овочі", "смажена зелень" і просто "зелень", "овочі, зелень, гриби".
Тож слово "борщ" може вести свій родовід з давніх страв рослинного походження, імовірно, від іраномовних племен північного Причорномор’я – скіфів, сарматів, аланів, ясів, язигів, роксоланів чи якихось інших, які зрештою стали слов’янами. А слово "переборщити", яке нині вживається лише в переносному значенні, мало б означати пересмажити, перетримати на вогні. Тим більше що в санскриті натрапляємо на paribhṛṣṭa [парібршта]- "засмажений, запечений, зажарений".
Можливо, на якомусь етапі стало попурярним приготування борщу з борщівником, і на цю траву перенеслася назва страви, а не навпаки, як багато хто вважає.
З їжею таке часом трапляється. Згадаймо назву рослини салат, що дістала її від страви, яку з нього роблять. (Походить від італійського salata "засолена"). Або печінку, російською "печень", що походить від назви страви – печеня ("запечене м’ясо, смажена печінка"). Можливо, борщівник позначався імʼям, близьким за звучанням до слова борщ, і це полегшило перенесення назви.
Скажімо, у словʼянських мовах відомі такі синоніми борщівника: в російській – боржовка, боржавка, бурша, у чеській – bolševník. Тобто, первісна назва могла бути відмінна від слова "борщ", але, врешті, зблизилася з нею. Тлумачиться назва рослини борщ від індоєвропейського *bhrstio- "зубець, щетина", бо мовляв, має гостре листя. Можливо, це й так. Але неточно…
***
Загалом назви страв часто пов’язані з переносним вживанням слова. Є три види перенесення значення, що відображають особливості людського мислення.
Перенесення за подібністю – реальною чи уявною – дало, зокрема, назви голубцям (подібні на голубів), вушкам, круасану (французькою "півмісяць").
Іноді відбувається зворотний процес, коли їстівні продукти дають назви іншим подібним за якимись ознаками предметам, як-от яблучко ("центр мішені"), юшка ("кров"), родзинка ("пікантна особливість").
Інший вид перенесення – за суміжністю – є найпродуктивнішим способом творення назв наїдків. Тобто, коли ім’я якогось складника для приготування переноситься на саму їжу, бо вони суміжні, близькі одне до одного. Крупник – від крупи, гречаник – від гречки, свинина – від свині, бобівник – від бобу, капусняк – від капусти; вареник – від "варити", дерун – від "дерти", шкварка – від "шкварчати", холодець – від "холод".
Знову ж таки, можливі перенесення за суміжністю у зворотному напрямку: іван-чай (рослина, з якої варять чай), згадувані салат і печеня.
І, нарешті, перенесення за співзвуччям… Це, коли назви переходять з одних предметів на інші через близьке звучання, іноді помилково. Так, пампушка, пампух від німецького Pfannkuchen ("млинець") зблизилося з українським словом "пухкий". У грузинській страві "харчо" (від khortsi "мʼясо") ми чуємо щось харчове, а в німецькому "смалець" (Schmalz) – смалене.
Пам’ять про біблійних мучеників Макавеїв вилилася в Україні в приготування страв із маком, бо українці чують у цій назві віяння маку. Співзвуччя різномовних слів часто збиває з пантелику навіть науковців. Але то інша вельми цікава тема.
*** Одне слово, мовна, і не лише мовна, історія борщу може виявитися значно цікавішою, ніж його виведення з гостролистої рослини. Тобто, не борщівник міг дати назву борщу, а давній термін на позначення страв зі смажених овочів, зерна та зелені. Та, щоб не переборщити, на цьому ставлю крапку! І йду доїдати борщ.
Якщо кому теж закортіло поборщувати, то в жодному разі не стримуйте себе. Смачного!
Про різні українські говірки дивіться в мене на Фейсбуці та на Ютубі Укрінформу.
*Версія стосовно зв’язку між борщ (праслов’янською *bъrščь) і праіндоєвропейським *bhr̥ĝ- ("смажити, готувати зерно, овочі"), очевидно, потребує додаткового обґрунтування.
Володимир Ільченко (Volodymyr Ilchenko), м. Нью-Йорк
Фото: Volodymyr Ilchenko
Comments