Iнтерв’ю з Леонiдом Каденюком
Є люди, про яких згадуєш не лише в зв’язку з рiчницями народження чи смертi. Бо їхнiй слiд – це, без перебiльшення та пафосу, сама iсторiя i є, вони її створили. В нашiй новiтнiй одним з таких людей був Леонiд Каденюк – перший i наразi єдиний астронавт України.
З 19 листопада по 5 грудня 1997-го Каденюк здiйснив полiт на космiчному кораблi «Колумбiя» мiсiї STS-87 у складi мiжнародного екiпажу: Кевiн Крегел, Cтiвен Лiндсей, Вiнстон Скотт (США), Калпана Чавла (Iндiя) i Такао Доi (Японiя). За стартом корабля в прямому ефiрi по телебаченню спостерiгала вся Україна, момент був надзвичайно емоцiйним. Не соромилися слiз на очах нi глядачi, нi члени нашої делегацiї на трибунах на мисi Канаверал: ми летiли до зiрок!
А Леонiд Каденюк, що бачив їх зблизька, був вiдомим i тим, що нiколи не демонстрував «зiркової» поведiнки, навiть у хвилини найбiльшого трiумфу.
Його не стало 31-го сiчня 2019-го – вийшов на ранкову пробiжку, раптовий серцевий напад… Мав всього 67 рокiв.
Менi пощастило спiлкуватися з Леонiдом Костянтиновичем тричi. Вперше – одразу ж пiсля його повернення на Батькiвщину, кiлька днiв перед тим завершився полiт, героя зустрiчала Буковина – Чернiвцi та його рiдне село Клiшкiвцi. Ажiотаж – не те слово. Тодi мене вразили двi речi. Перша – не завжди коректна, щоб не сказати – хамська – поведiнка колег-телевiзiйникiв та радiйникiв, що тицяли мiкрофонами й камерами знаменитому земляковi просто в обличчя. Навiть з мамою, що, нарештi, змогла обняти сина пiсля космосу, спокiйно поговорити не дали –ледь не розштовхували обох своєю технiкою…
Друга – справдi олiмпiйськi спокiй та витримка Каденюка. Жодного, бодай найменшого роздратування, замiсть того – приязна посмiшка. Увесь час – протягом багатогодинного марафону з чиновниками, журналiстами чи просто численними бажаючими отримати автограф. Хвилювання виказували хба-що краплi поту на чолi, час вiд часу витирав їх хустинкою.
Про таких людей в англiйськiй мовi є вираз – down to earth. Xарактеристика скромних та привiтних, їм чужi надимання щiк та позерство. Хоч дослiвний переклад – «близький до землi» передає суть набагато краще. Саме таким запам’ятався aстронавт Каденюк – дуже земною людиною.
Потiм ми мали нагоду поговорити ще раз – коли привiз своїх друзiв з космiчного екiпажу та їхнi родини показати справжнє буковинське весiлля. Одружувалися Леонiдовi земляки, на святкову учту, як належить на Буковинi – з кiлькома сотнями гостей, в «шалашi», величезному наметi – запросили всiх. Кулiнарна буковинська екзотика припала до смаку iндiйськiй гостi Калпанi Чавлi, про що дiлилася враженнями з автором цих рядкiв. А кiлька рокiв по тому, в 2003-му, свiт облетiла страшна звiстка про її загибель у катастрофi пiд час чергового запуску «шатла»…
Втретє я спiлкувалася з Леонiдом вже коли став народним депутатом. Те iнтервю стало для мене останнiм, яке з ним записала. Сьогоднi дiлюся ним з читачами Global Village.
Зоряна команда-1997
«Навантаження в парламентi близькi до космiчних»
— Як почувається космонавт у ролі політика?
— Космонавт — це вже політик, його професія дуже рідкісна. Після польоту мені довелося багато займатися громадською діяльністю, вирішувати питання не лише мешканців Буковини, звідки я родом. Тож робота політика не є для мене чимось новим.
— Чому Ви зараз саме з фракцією НДП? (народно-демократична партiя, згодом значна частина її депутатiв перейде до «Партiї Регонiв» – ред.)
— До мене зверталися лідери майже усіх політичних партій — щоб приєднався до них. Я тоді твердо вирішив: не буду членом жодної партії, так диктував мій статус. Дуже подобалася лінія, яку проводив Народний Рух. Але відомі події (йдеться про розкол організації — ред.) відверто скажу, розчарували. У мене, взагалі-то, центристські погляди, не люблю крайнощів — лівих чи правих. Не хочу називати конкретних прізвищ чи об’єднань. Зате маю багато друзів у центристських і правоцентристських партіях.
— Що важче — космічні випробування чи щоденні парламентські?
— Все, чим займався у житті, було мені цікаво. Те, що роблю зараз — теж. У космосі, звичайно, фізично важче — великі навантаження. А морально… Приблизно однаково. Тут свої навантаження, там — свої. Організм однаково їх не сприймає. Хоч я не сказав би, що в космосі було важче.
— Що має статися, щоб вiдбувся наступний політ українця в космос?
— Майбутній політ дуже залежить від економічної ситуації в державі, це коштує надзвичайно великих грошей. Мій політ державі не коштував ні копійки, він відбувся завдяки підписаній угоді між президентами США та України. Тому наша країна нічого не платила, більше того — американці взяли на себе всі витрати, пов’язані з моїм проживанням за океаном. Мені орендували квартиру, авто. Зараз подібна угода майже неможлива. Тоді документ було підписано в листопаді 1994-го, коли держава починала розвиватися, США пішли назустріч українській космонавтиці.
— Успіх України тоді дуже ревниво сприйняли росіяни, в програмах новин звучали відверто образливі коментарі.
— Звучали… Щоб зробити полiт можливим, треба майже 20 мільйонів доларів, росіяни самі шукають спонсорів для космічної індустрії.
— А наша космічна індустрія має спонсорів?
— Вона не тільки виживає, але й заробляє гроші. Підписано багато міждержавних угод про співпрацю у космічній галузі. Це і США, і Росія, Бразилія, європейські космічні агентства. Найперспективніша програма — «Морський старт», беруть участь США, Україна і Росія. Ми граємо тут першу скрипку, бо використовується наша ракета-носій.
Поштова марка з портретом Л.Каденюка
«Найважче для космонавта — не спати три доби поспiль»
— Чому для польоту обрали саме Вас?
— Від України було четверо претендентів. Але американці зупинили свій вибір на мені — у мене дуже великий досвід підготовки у Зоряному містечку, в тому числі, і в галузі біології. А під час польоту я виконував саме біологічні експерименти.
— Процедура відбору в Америці дуже відрізняється од радянської?
— Дуже відрізняється. І післяпольотна орієнтація теж. Медичний відбір колись був особливо важким. З декількох тисяч чоловік у мою групу, наприклад, відібрали 254, потім залишили всього 9. Вимоги — дуже серйозні. Якби мені раніше сказали, що потраплю до тієї дев’ятки, мабуть, не повірив би. Але дуже хотілося пройти всі тести.
— А як щодо ідеологічних?
— Звичайно, вони теж були. Кожен мав бути членом комуністичної партії. Після медичної комісії треба було постати перед мандатною в центральному комітеті КПРС у Москві. Звісно, і КДБ брав активну участь у співбесіді і вивченні кандидатур майбутніх космонавтів. Питання були різноманітні — наприклад, як ставлюся до зовнішньої політики партії? Були й особисті — питали про батьків. Мав певну пересторогу — родом я з Західної України, побоювався, що мандатну комісію не пройду. Тоді ж був дуже міцним стереотип — якщо ти з Заходу, то однозначно «бендера».
— Радянські космонавти потім розповідали, що Бога в космосі не бачили. Як склалося з релігією в українського космонавта?
— Бог повинен бути в душі кожної людини, і кожен має сам до нього прийти. У США всі астронавти — віруючі люди, ходять до церкви, я теж ходив. Звичайно, я вірю в Бога.
— Розраховували на Його допомогу під час старту?
— Мене ще часто питають, чи було страшно. Я відповідаю, що було страшно цікаво. Але не страшно від того, що можна загинути. Бували різні випадки під час старту — всім відомо, як вибухнув «Челенджер» і загинули астронавти (в 1986-му – ред.). До мене перед польотом підходили і цікавилися: на випадок моєї загибелі, кого я побажав би, щоб заспокоював мою родину? Зрозуміло, кожна людина впевнена, що з нею не станеться щось фатальне.
Мені додавало впевненості те, що багато років був льотчиком, до того ж льотчиком-випробовувачем. Та напруження все одно було. Порівняти його можна з відчуттям, коли сідаєш за штурвал нового літака, на якому ніколи не літав. Та все одно було дуже цікаво. Коли злітаєш — це фантастика. Просто під тобою — потужний вибух, його звук стає постійним, через долю секунди вмикаються ще декілька двигунів, ще один вибух, починається розгін корабля. Що мене вразило — надзвичайне прискорення, корабель треба розігнати до першої космічної швидкості, це 8 км за секунду. Образно кажучи, у ту мить відчував боротьбу двох сил — тяжіння землі, що не дозволяє кораблеві відірватися од землі, і сили людського розуму, закладеної в потужності двигунів. Цю боротьбу космонавт відчуває на собі у вигляді перевантаження, вимірюваного трьома одиницями. Тому можна сказати, що сила розуму втричі більша від сил природи. Потім звук вибуху зникає — швидкість космічного корабля значно перевищує швидкість звуку, він залишається далеко внизу.
— Що ж видно згори з ілюмінатора?
— Людина ніколи не побачить чогось подібного де-інде — тільки там. Це бачили дуже небагато людей. Почуттів при цьому виникає чимало — передусім незахищеності нашої планети від космосу. Земля — дуже маленька, ми облітали її за 90 хвилин, вона як піщинка у безмежному просторі. Нам важко собі уявити, що Всесвіт — це те, що не має ні початку, ні кінця. Для себе я зробив висновок: Всесвіт — це простір, у якому кожну точку можна визначити як його центр. Ще вразило — прошарок атмосфери, в якому існує все живе, дуже тонкий. Без скафандрів чи інших допоміжних засобів людина може існувати на відстані 5-6 км від земної поверхні. А радіус Землі — 6372 км, в тисячі разів більший від життєвого простору, екологічний стан якого дуже поганий, люди просто не задумуються над тим, що цей прошарок слід берегти. У нас же у світовому океані плавають передумови Чорнобиля — атомні підводні човни. Боронь Боже, на такому човні вибухає реактор — океанічні течії розносять увесь той бруд по планеті. У космосі дійшов думки — треба заборонити атомним субмаринам плавати навколо планети, не можна, щоб вона була заручницею. Красу Землі з космосу важко описати — дуже багато різних кольорів, переважає блакитний.
«Небесна їжа не замiнить буковинської мамалиги»
— Тим часом, в обмеженому просторі космічного корабля живуть кілька людей з різними характерами.
— Бувало так — мені час виконувати досліди, а колеги ще своїх не завершили. Доводилося квапити, все відбувалося суворо за графіком. Там справді дуже малий простір, хоч на мою психіку це зовсім не діяло. А є люди, які важко це переносять. Пам’ятаю, в Зоряному містечку у нас було тренування — сурдокамера, невеличка кімната тиші, там треба було прожити 7 діб без жодних контактів із зовнішнім світом. Тільки виконуєш завдання, які давали лікарі — через шлюзову камеру. Протягом трьох діб — режим безперервної дії, не можна спати. Це було найважче. Жодної хвилини там не був без нагляду — чергували три бригади лікарів, по 8 годин кожна. Один колега тих трьох діб не витримав — мав галюцинації. У космічному кораблі траплялася нагода побути на самоті. Всі десь на середній палубі, я — на горішній, милуюся видом космосу. Зірок у ньому майже не видно, він зовсім темний. Хоч коли їх побачиш, вони яскравіші, ніж з землі — атмосфера поглинає частину енергії.
— Яким було Ваше дозвілля в космосі?
— З 21 до 23-ої години за х’юстонським часом у нас був вільний час. Я з собою взяв записи українських артистів — Дмитро Гнатюк, Назарій Яремчук, Павло Дворський, Лілія Сандулеса звучали на орбіті. Звісно, Анатолій Солов’яненко — він перед польотом прислав мені свій диск. Тож у нас було два вечори української пісні. А зранку грав гімн України — під нього прокидалися. В Такао Доі з Японії поцікавився, чому він не взяв з собою свій гімн? Такао відповів: «У нього така плавна мелодія, що ми ще більше зранку заснемо». (Японський астронавт теж тодi був першим вiд своєї країни – ред.)
— Сварки в космосі теоретично можливі?
— І практично теж, такі випадки траплялися, але не в нашому екіпажі. Психологи теж беруть участь у створенні екіпажу і намагаються підібрати людей так, щоб вони більш-менш були поєднуваними за характерами.
— Що на орбіті їдять?
— Перед польотом нам давали скуштувати все, що входить до космічного меню — щоб вибрали те, що найбільше подобається. Їжа суха, запакована у пластикові пакети, треба розчиняти водою — гарячою чи холодною. Там і м’ясні страви, і супи овочеві — все доволі смачно. Але не вистачало українського хліба. І буковинської мамалиги — коли приїжджаю додому, завжди прошу маму, щоб приготувала.
— Коли повернувся з космосу Юрій Гагарін, серед інших отримував і чимало листів з освідченнями в коханні. Пошта такого змісту надходила Леоніду Каденюку?
— Були такі листи. Ну, як я реагував? Я сімейна людина, люблю свою дружину.
— На вулицях Вас часто впізнають?
— Часто, особливо в Києві. Дружина через це не хоче, щоб ходив з нею по магазинах. Просять автографи, а, трапляється, й пальцями показують. Увага все ж таки приємна, але буває, що дратує.
— Ви полетіли б ще раз?
— Обов’язково. Бо у мене виникло багато питань після польоту. Відповіді на них можна отримати тільки там.
— Філософських?
— Ні. Суто фізичних — наприклад, людина і стан невагомості. Про це можна дуже багато говорити.
(«Слово Просвiти»)
Людмила Пустельник
Фото: maximum.fm, 112.international, forumdaily.com, picryl.com
Довiдка з Вiкiпедiї
Леоні́д Костянти́нович Каденю́к — український льотчик-випробувач 1-го класу, космонавт, генерал-майор авіації, перший і єдиний астронавт незалежної України, народний депутат України 4-го скликання, Народний Посол України, Герой України, Президент Аерокосмічного товариства України, радник Прем’єр-міністра України та Голови Державного космічного агентства України, Почесний доктор Чернівецького Національного університету імені Ю. Федьковича.
Народився 28 січня 1951 року в селі Клішківці, Хотинського району, Чернівецької області в сім’ї сільських вчителів. Після закінчення у 1971 році ЧВВАУЛ і отримання диплома льотчика-інженера за спеціальністю «Пілотування і експлуатація літальних апаратів» працював льотчиком-інструктором ЧВВАУЛ.
У серпні 1976 року відібраний до загону радянських космонавтів у групу багаторазової космічної системи «Буран».
У 1977 році закінчив Центр підготовки льотчиків-випробувачів. Отримав диплом і кваліфікацію «льотчик-випробувач».
У 1977–1979 роках пройшов загальнокосмічну підготовку і отримав кваліфікацію космонавта-випробувача.
З 1977 до 1983 року — космонавт-випробувач групи багаторазової космічної системи «Буран».
1984–1988 роки — льотчик-випробувач Державного науково-дослідного інституту Військово-повітряних сил СРСР.
1988–1996 роки — космонавт-випробувач, льотчик-випробувач багаторазової космічної системи «Буран».
1989 рік — закінчив Московський авіаційний інститут — літакобудівний факультет.
1988–1990 — пройшов інженерну та льотну підготовку за програмою «Буран» як його командир.
Брав участь у відпрацьовуванні глісади зниження за заходження на посадку космічного корабля «Буран» на літаках МіГ-31 та МіГ-25.
У період 1990–1992 років за повною програмою пройшов підготовку як командир транспортного корабля «Союз-ТМ».
Під час підготовки до космічних польотів та в процесі випробувальної роботи пройшов унікальні інженерну та льотну підготовку. Вивчив космічні кораблі «Союз», «Союз-ТМ», БТКК «Буран», Орбітальну станцію «Салют», частково орбітальний комплекс «Мир» та американський багаторазовий транспортний космічний корабель (БТКК) «Space Shuttle».
Брав участь у розробці та випробуванні авіаційно-космічних систем, у їх ескізному та макетному проектуванні, а також у льотних випробуваннях систем.
Літав на більше ніж 50 типах та модифікаціях літаків різного призначення, в основному — на винищувачах, а також на американському тренувальному літаку Northrop T-38.
За час підготовки до космічних польотів пройшов підготовку з проведення наукових експериментів на борту космічних літальних апаратів у найрізноманітніших напрямках: біологія, медицина, метрологія, екологія, дослідженні природних ресурсів Землі із космосу, геології, астрономії, геоботаніки.
1995 року відібраний до групи космонавтів Національного космічного агентства України.
Готуючись до польоту у космос, із квітня по жовтень 1996 року працював науковим співробітником відділу фітогормонології Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України.
Пройшов підготовку в NASA до космічного польоту на американському космічному кораблі багаторазового використання «Колумбія» місії STS-87 як спеціаліст з корисного навантаження. Дублером Каденюка став Ярослав Пустовий.
У період з 19 листопада по 5 грудня 1997 року здійснив космічний політ на американському БТКК «Колумбія» місії STS-87.
Під час польоту й пізніше, а саме — від жовтня 1997 по червень 2000 року та в грудні 2010 року — Леонід Каденюк був старшим науковим співробітником Інституту космічних досліджень НАН України та ДКА України.
З 1998 року — генерал-майор Збройних Сил України, заступник Генерального інспектора Генеральної військової інспекції при Президентові України з питань авіації і космонавтики.
Автор п’яти наукових праць.
Книга «Місія — Космос», що вийшла 2009 року у видавництві «Пульсари», отримала перше місце на конкурсі «Книжка року 2009» в номінації «Обрії. Книжку перевидано 2017 року видавництвом «Новий друк».
