Коли пацієнтки лікарні почули, що в ній же лікуються вояки з фронту...
Не люблю щоб до мене приходили в лікарню коли хворію. Нікому не дозволяю. Вірніше, ніколи ні разу не хотіла, щоб турбувались люди, які дорожать мною, і якими дорожу сама. Всюди віруси, бацили, інфекції. Час ковідів, час ризиків.
Навіщо? Для мене важливіше щоб подзвонили і запитали: "Привіт! Як здоров"я? "
Але сьогодні друзі поставили перед фактом. Вони прийшли попри "Дякую. Не треба" .
Мої відвідувачі, дорогі мені люди, принесли гостинці, добру й смачну їжу.
Нас з сусідкою по палаті "відкрапали", а коли медсестра Оксана Миколаївна знімала системи, повідомила, що в сусідню палату привезли хлопців з- під Бахмута. Старша жінка, яка все життя пропрацювала в цьому відділенні, зі слізьми на очах розповіла, що хлопці прибули з важкими пневмоніями, у них відмерзлі ноги і купа інших бід ..
Що вони втомлені, змучені.
І ось тут згодились гостинці моїх друзів. Ми з сусідкою, пані Марією, склали сумки і пішли шукати військових.
Хлопцям якраз підключали системи. Ми постукали...
- Слава Україні!
- Героям Слава! - всі троє підняли голови...
Ми поклали їжу на стіл, сказали що це для них гостинці. Бійці щиро подякували.
Марічка, Коля, Аня, Мішка, спасибі! Ви сьогодні зробили приємність насамперед мені. Але найголовніше - нагодували солдатів війни! Вони поїли домашньої їжі і яблук з вашого саду, згадали смак мандаринки і свіжого домашнього хлібчика.
Моя сусідка в палаті розчулилась, витирає раз по раз сльози: "Чим би допомогти? Може їм того треба, а може того. Бідні наші хлопчики...".
Подзвонила молодшому синові. Він у неї священик, українець, яких мало. Фронту допомагає з перших днів війни. За годину отець Роман Сухолиткий привіз торбу продуктів - кілька палиць сухої ковбаси, копчене сало, масло, хліб і до хліба.
Щось вони там собі довго в тій палаті з хлопцями балакали...
А поки не було отця Романа, до нас зайшла медсестра й розповіла, що як хлопцям зняли системи і їм полегшало, вони тут же сіли до столу:
- Так лакомо (смачно - ред.) їли, наголодувались, мабуть, на тій війні...
Потім сусідка з дому приходила з коліжанкою з церкви, приносили їм баняк голубців, пиріжків, одяг. Санітарка розповідала, що порозбирали по домах прати бушлати, бо дуже набрали запаху фронтових димів. Їсти навезли з сіл, як їхали на роботу. Золоті наші люди!
Анна Данилюк (Anna Danulyuk), Заслужений журналіст України
