"Як я рятувався з "країни мрій"

Інтерв'ю з Дмитром Мариніним, колишнім депутатом Харківської міської ради та громадським діячем і політичним біженцем сьогодні.

"Лікування" для "солдата"

У вересні минулого року цей сайт розповідав, як Дмитра викрали працівники ТЦК (Звичайний ТЦКізм по-харківськи). Та яких знущань він зазнав відтак.

Під час тренувань на полігоні в 58річного чоловіка сталася загроза чергового інсульту, перший був кількома роками раніше. Проте, командування відмовилося шпиталізувати хворого. "Замовляли моє фізичне знищення, - каже Дмитро. - Це мало статися або через здоров'я, швидко погіршувалося, або, якби потрапив на передову. Планам замовників перешкодили багато добрих людей, їм завдячую порятунком".

Зараз п.Маринін перебуває за межами Укра\ни. З ним поспілкувалися онлайн, це збіглося в часі, коли стрічка українського Фейсбука рясніла привітаннями з днем народження В.Зеленському 25 січня. Тож Дмитро попросив вважати його розповідь своєрідним "подарунком" іменинникові. Бо вважає очільника країни співавтором влаштованого йому трилера часів війни. Та не лише тієї, що з рф, а українського уряду зі своїми громадянами. Тому з міркувань безпеки співрозмовник не називає локацій та імен.

Л.П.: - Давайте згадаємо Ваші перші дні в частині.

Д.М.: - На полігоні мені стало зле - тиск 170 на 120, почала німіти частина обличчя. Так упродовж кількох днів. Лікар частини казав, що "страшного нема". Я просив викликати швидку, але командир з позивним "Іспанець" відмовився. Друзі на волі знайшли його телефон, і завдяки їхньому втручанню до "Іспанця" звернулася обмудсмен з прав військовослужбовців.

Лише відтак приїхала "швидка", і мене забрали до Харківського військового госпіталю. Приставили двох наглядачів, це не були лікарі. Наполягали, що "нічого небезпечного", і класти мене до лікарні не треба. Намагалися переконати в цьому завідувачку неврологічного відділення, та вона відмовилася слухати "колег" . Цій принциповій жінці я щиро вдячний і прошу вибачити, що змушений був вчинити, як вчинив - через кілька днів утекти з палати. Бо рятував своє життя.

Вже, коли в лікарні, мені показали на телефоні повідомлення від командира роти "Мансура": "Якщо Маринін не буде вставати, беріть за руки, за ноги і кидайте в машину".

Л.П.: - Вбивча сила командирської "медицини"... Що було в лікарні?

Д.М.: - Зробили томограму, обстежували, надавали лікування. Загалом, ставилися доброзичливо. Тим часом, я зв'язався з приятелем, попросив дізнатися в лікарів про мою ситуацію. Він зателефонував: "Зі здоров'ям у тебе доволі серйозно. Але є наказ згори швидше тебе виписати. Якщо на завідувачку натиснуть, вона не зможе відмовити".

Зрозумів, що маю 3-4 дні перш, ніж мене повернуть на полігон. А звідти квиток в одному напрямку. Допомогли друзі. Ті, хто військові, вивезли автівкою майже на лінію фронту, там пробув кілька днів. За цей час друзі зв'язувалися із, скажемо так, "потужними людьми". Від них почули: "По Мариніну розклад такий: має пройти початкову військову підготовку, а потім на передову. Там у першому ж бою повинен пропасти безвісти. Наприклад, уб'є дрон. А з російського боку прилетить чи з українського, з'ясовувати ніхто не буде".

Далі переправили ближче до заходу України, в одному з міст жив на території церкви місяць, прийняв святий отець. Там же відновлювався і продовжував лікуватися. Багато ліків передавали друзі.

До речі, про них - з багатьма разом років 30, та, коли в мене почалися проблеми, всі ці хлопці сховали голови в пісок. Їх не обходило. Натомість, хто про мене лише недавно дізналися, допомагали найбільше - ось такий поворот. В мене з'явилися нові друзі, справжні.

Втеча з "кліщів"

Л.П.: - Ці ж нові люди у Вашому житті допомогли перетнути український кордон?

Д.М.: - Так, провели через гори. Про легальний перехід, звісно, не могло бути мови.

Л.П.: - Скільки це коштує?

Д.М. - Друзі зробили все, аби безкоштовно. А готувалися серйозно, ми ретельно спланували маршрут. Я - колишній міліціонер, тож подбав, аби переслідувачі не вийшли на слід. Там, де вони вчилися, я викладаа.

Знав, що стежать не лише за мною, за родиною теж. Тому навіть дружина Тетяна не знала, де перебуваю. А я знав, що її телефон прослуховують. Контакт тримали через сина Кирила та доньку Єлизавету, вони Тетяні повідомляли тільки, що зі мною все гаразд, аби не хвилювалася.

Змінив номери мобільнинів. Один відправив "Блаблакаром", і він пропав потім. Інший квадракоптером доправили в сіру зону. Заплутував, щоб не могли мене знайти. Добре розумів: якщо цього не зроблю, не врятуюся. А гинути через забаганку якихось "зелених" виплодків не збирався. До мене постійно надходила інформація; якби не вжив контрзаходів, був би труп замість мене.

Л.П.: - Розкажіть детальніше, як залишали Україну недавно.

Д.М.: - Для себе з'ясував, що маю більше моральних та фізичних сил, ніж думав раніше. Дві доби йшов по горах-лісах, нічого не їв, а воду пив з гірської річки. Це був неймовірний досвід. Але вартий того, щоб вирватися з концтабору, в який перетворив Україну зелений блазень.

Зі мною ще йшли хлопці, молоді - 27 років, 30, 40+. Я найстарший у групі. Всі ці люди - втікачі, вони рятувалися! Потік еміграції з нашої "країни мрій" просто шалений, реальних цифр за нинішньої влади, звісно, не скажуть. Не лише 18-22річні - всі вікові категорії. Вже, коли в таборі для біженців, зустрів 88річного дідуся. Ледве пересувався, але теж не побажав залишатися в Україні. Інвалідів теж зустрічав, і вони так само захищали своє життя від рідної держави.

Л.П.: - Вже бачу гнівні коментарі на Фейсбуці, що обов'язково затаврують Вас "зрадником" за ці слова.

Д.М.: - Казав це завжди і готовий ще і ще повторити співгромадянам: вас просто знищують! Не лише путін, але й ліквідатор України Зеленський та його друзі й господарі глобалісти. Вони зацікавлені, аби українців залишилося якомога менше.

А українська велика родина починається з кожної окремої, зберігши другу, збережемо й першу. Ця думка, що живу задля своєї сім'ї, допомагала в дорозі на волю. В мене також був додатковий гарний стимул - наприкінці жовтня народився мій третій онук! Тож заради нього пообіцяв собі подолати все. Навіть особливий колюче-ріжучий, до кістки, дріт. Ним обнесено український кордон проти власних же громадян (На фото нижче - Л.П.).

Л.П.: - Це як - "до кістки"?

Д.М.: - Дріт працює, як кліщі - коли зачепитися за нього рукою чи ногою, то дістати назад можна лише пошматованою. Глибокі, в т.ч. й небезпечні для життя порізи гарантовані. Тому ми накинули на дріт кілька курток, щоб захиститися.

Як підійшли до кордону там була звичайна двометрова "колючка" (дріт - Л.П.), а за нею, десь метр завширшки - оць ці "сокирки". Щоби люди, перестрибнувши через "колючку", втрапляли в пастку й калічилися. Таке, зазвичай, використовують навколо тюрем, зон суворого режиму. Отже, Україна, завдяки Зеленському - це не лише метафоричний концтабір, а цілком собі матеріальний.

"Я ще повернуся. Задля закону"

Л.П.: - Закордонні правоохоронці як зустріли?

Д.М.: - Коли опинився на території ЄС, здався поліції в ближчому відділку. Розповів, що втік з України, яка намагалася мене ліквідувати. Мені зробили фото, взяли відбитки пальців, записали інтерв'ю. Після чого сказали, що перебуваю під їхнім захистом, і що я в безпеці.

Зараз мої дружина та діти теж за кордоном. Син та донька в майбутньому не бажають їхати назад, пам'ятаючи, що довелося нам усім пережити. Кирило, до того ж, служив у Нацгвардії, повернувся з війни інвалідом.

Вже, коли за межами України, зателефонував старій знайомій, вона емігрувала давно, розказав, як мене збиралися вбити. Вона сухо відповіла, що має іншу інформацію. Як-от, що "Маринін уже років 10-15 є агентом фсб" . Стандартна схема, поширювана по всіх ресурсах: хто проти "зелених" - ті "агенти кремля".

Л.П. - Вітаю, "колего"! З такою ж "агенткою" зараз спілкуєтеся.

Д.М. - На цю тему, хто насправді зрадники, й без жодних лапок, перекажу свою розмову з молодим офіцером. З ним познайомилися вже за кордоном. Він служив у одній з льотних частин Запорізької області. У перші же дні російського вторгнення цю частину швидко вивезли, усунули з шляху, яким рухалися окупанти. А це, на хвилинку, військові літаки! Навіщо? - Щоби полегшити кацапам окупацію нашого Півдня. Той хлопець, як і я, врешті, переконаний: українську територію здавали ворогові свідомо, і це було сплановано заздалегідь.

Не лише Південь, звісно - всю країну. З цієї ж опери й розмінування Чонгара, й повторювані перед 24.02.2022 мантри "нападу не буде", й тотальне корупція - цілеспрямована робота на ворога! А хто про це каже надто голосно, того командують замовчати назавжди, я не один такий. Тільки мені, навідміну від багатьох інших, пощастило врятуватися від ліквідаторів України.

Л.П.: - Чому впевнені, що йшлося про Ваше фізичне знищення?

Д.М.: - Бо проти мене працювала система. Дивіться, я - достатньо відома людина в Харкові, здавалося б, клопоту з адвокатом не мало бути. Та всі юристи, до яких звертався щодо свавілля ТЦК, повторювали те саме: "Прізвище Маринін? Ні, не можу - позбавлять ліцензії". Тобто, правових засобів захиститися не було вже на старті. А далі мав спрацювати "ланцюжок" щодо мого остаточного усунення. Бо я казав у своїх відео людям правду, що "зелена" влада насправді злочинна й ефесбешна. Працює на ворога, і щоби Україна пошвидше розвалилася.

Л.П. - Про це сьогодні говорять багато блогерів, журналістів, політиків. Але не кожного з них наказують убити.

Д.М. - Так, але більшість критикують з-за кордону, а я виступав проти керівництва держави, перебуваючи в ній. А чому не маю сумніву, що замовлення йшло із найвищих ешелонів, наведу такий приклад: днів через десять після того, як мене викрали ТЦК, телефонував давньому знайомому, він, скажемо так, працює з міністерством оборони, давно. Я хотів дізнатися, чи можна мені бодай перевестися до іншої частини. Той передзвонив через 10 хвилин, зітхнув: "Я безсилий - щодо тебе є наказ з самої гори, з офісу президента".

Л.П.: - Від кого саме в ОП?

Д.М.: - Думаю, це був Татаров, один із заступників Єрмака, вже колишнього шефа ОП. Під ним усі силовики - СБУ, прокуратура, "мусори". Вибачте, "поліціянтами" їх називати не можу. Від Татарова пішла команда про моє знищення. Знаю, звучить гучно, але є, як є. Він на прямому зв'язку з мером Харкова Тереховим, я про це казав ще раніше.

Харківський міський голова, до речі, мав розмову з моєю Тетяною - казав, що це не він стоїть за моїми проблемами. Щоправда, при цьому постійно відводив очі убік.

Всі ці люди, виконавці злочинних наказів, не розуміють одного: сьогоднішня влада не вічна, обов'язково зміниться. Так само і мені не вперше боротися і від неї рятуватися за кордоном. В часи Януковича в 2013-14му теж був змушений переховуватися аж в Абхазії, бо існувала реальна загроза від тогочасних бандитів. А замовляв мене Кернес. Тоді, щоправда, ніхто гадки не мав, що до влади прийдуть ще більші злочинці.

Влада змінилася, я приїхав назад. Бо українець, тут мій дім, і мене не купиш і не залякаєш. Знайшов того мента, який в 2013му вдирався до мене додому за наказом Кернеса. А в квартирі маленька тоді донька та її мама, обидві з температурою 39. "Хлопче, Кернес не назавжди!" - казав йому. Коли ж зустрілися вдруге, вже за іншої влади, хлопака банально намочив штани від несподіванки.

В 2025му я знову був змушений рятуватися втечею. Але, як і раніше, впевнений, що теж повернуся на Батьківщину.

Л.П.: - Що будете робити, коли опинетеся в Україні?

Д.М. - Обов'язково розпочну судові позови проти всіх, хто брали участь в розправі зі мною. В мене збереглися всі записи, фото, документи... Всі ці "Іспанці", "Мансури", "мусори" та псевдо-лікарі з ВЛК - вони відповідатимуть по повній. Бо мусить, нарешті, запрацювати закон.

Людмила Пустельник, Global Village Home

Фото: Dmytro Kharkivmen, https://create.vista.com/